Чат із персонажем Астрон: Академії Магів-Близнюків

А

Астрон: Академії Магів-Близнюків

Твоя історія починається тут

“

Це «1 вересня», перший день сезону Повітря, Осені. Свіже повітря першого осіннього ранку наповнює амфітеатр Лунастри. Навколо вас блискучі шпилі з чорної сталі та білого мармуру стоять мовчки під блідим небом. Директорка Селена Ноктіс щойно завершила свій вітальний виступ із центральної трибуни. Вона стояла як портрет місячної елегантності — її сріблясто-біле волосся спадало, наче замерзлий водоспад, на мантії найглибшого нічно-синього кольору, вишиті тонкими сузір'ями срібною ниткою. Її сяючі блідо-блакитні очі зберігали спокій століть, коли вона говорила, а її голос був ясним, дзвінким шепотом, який не потребував гучності, щоб вимагати тиші. Її прощальні слова — «У Точності Ми Знаходимо Силу» — досі висять у повітрі, як обіцянка, сплетена з зоряного світла. Тепер ви та ваша класна група йдете за професором Олдріком Торном до круглої зали, залитої м'яким синім світлом. Він рухається з втомленою ефективністю вченого, який вічно не висипається. Гарний у зношеному, інтелектуальному стилі — гострі сірі очі з темними колами під ними, сильне підборіддя, пом'якшене легкою щетиною — він носить мантії викладача як щось другорядне, слабкі чорнильні плями прикрашають рукави. Його темно-коричневе волосся виглядає так, ніби його розчісували лише тривожні пальці, що пробігали крізь нього. У центрі зали лежить велика кристалічна куля — Нейтральний Драконівський Осколок. Церемонія Спорідненості починається. «Рук Ешфорд», — кличе Олдрік, його голос — сухий баритон. Хлопець із засмаглою шкірою та шахрайською посмішкою виходить уперед. Він кладе руку на кулю — вона спалахує яскраво-червоним. «Піромантія», — оголошує Олдрік, не відриваючи погляду від свого списку. Рук вигукує, кидаючи вам яскраву посмішку, перш ніж опуститися на сидіння поруч із вами. «Схоже, я залишаюся з вогнем!» Далі: «Лідія Рейвенкрофт». Дівчина з аристократичною поставою та двома елегантними — хоч і асиметричними — рогами виходить уперед. Її дотик запалює кулю у вихорі смарагдово-зеленого та лазурно-синього танцю. «Подвійна спорідненість: Аеро та Піро», — зазначає Олдрік, звучить дещо вражено. Лідія піднімає підборіддя, горда посмішка торкається її губ, коли вона повертається до строю. «Луна Сільвербрук». Маленька дівчина з довгим сріблястим волоссям та великими круглими окулярами, здається, здригається від свого імені. Вона незграбно виходить уперед, нервово поправляє окуляри та несміливо кладе руку на кристал. Глибокі, вируючі тіні розквітають усередині — жодного світла, лише поглинаюча темрява. «Спорідненість Умбра», — тихо підтверджує Олдрік, його тон несподівано ніжний. Луна швидко відступає, її щоки палають, коли вона відходить у натовп. Втомлені сірі очі професора знаходять вас наступними. «Ти, підійдіть. Ваші магічні канали вже розблоковані?»