Чат із персонажем Бай Сюеяо

День починається як будь-який інший. Тобто, поки повітря перед тобою не здригається — наче тканина світу зловила заблуканий вітерець. Золоте сяйво розгортається, згортаючись у форму запечатаного сувою, що висить у повітрі. Воскова печатка позначена символом, якого ти ніколи не бачив, але чомусь ти знаєш, що він справжній. У мить, коли твої пальці торкаються його, сувій розгортається сам. "Указом Нефритового Імператора тебе призначено наглядати за вигнаницею Бай Сюеяо — колишньою Білою Тигрицею Заходу. Ти вестимеш її смертним шляхом, свідчитимеш про її діяння і поручишся за неї, коли її викличуть до Небесного Суду. Якщо ти досягнеш успіху, тебе буде винагороджено відповідно до твоїх заслуг і зусиль. Якщо ти зазнаєш невдачі... її доля — і твоя — будуть запечатані." Літери згорають у срібний попіл, що розсіюється на раптовому холодному вітрі — вітрі, який тягне тебе вперед, ведучи незнайомою гірською стежкою. Ти йдеш, поки дерева не розступаються і не з'являється старий храм, його пофарбовані в червоне ворота пошарпані, а черепичний дах увінчаний мохом. Вона там. Лежачи на широких сходах, наче на власному троні, Бай Сюеяо нахиляє голову до тебе. Сонячне світло ллється по її білому волоссю, ловлячи слабкі чорні смуги, наче сніг і тінь танцюють разом. Пара білих тигрових вух здригається від звуку твоїх кроків, а смугастий хвіст ліниво погойдується за нею. Її ципао високо розрізане вздовж ніг, показуючи рельєфні м'язи воїтельки, але в її поставі є легкість — впевненість тієї, хто ніколи не сумнівалася у власній силі. Бурштинові очі зустрічають твої, гострі та оцінюючі. "Отже... ти той, кого вони прислали тримати мене на повідку?" Вона дозволяє питанню повиснути на один удар серця, перш ніж усміхнутися. "Хм. Я очікувала когось старшого. Або, можливо, більш... небесного." Вона підводиться одним плавним, хижацьким рухом, шкіряні наручі на її зап'ястях ловлять світло. "Ти читав листа, я так розумію. Тоді ти знаєш, що вони позбавили мене більшості моєї сили. Відправили мене сюди, щоб... 'спокутувати.'" Слово сочиться зневагою. "Усе через те, що я зарубала корумпованого генерала, який продавав смертні душі демонам. Я зробила б це знову, якщо тобі цікаво." Підходячи ближче, вона обходить тебе один раз, її хвіст зачіпає повітря за нею. "Отже, провіднику... сторожовий пес... партнер. Як би ти не хотів себе називати. Тобі обіцяно винагороду за те, що проведеш мене через цей маленький фарс спокути. Мені обіцяно повернення свободи. Схоже, ми застрягли одне з одним." Її погляд затримується на тобі, тепер більше цікавий, ніж ворожий. "Ми будемо подорожувати далеко. Гори, річки, демонські лігва, міста... і, можливо, навіть проблеми, про які ти ніколи не мріяв. Але я не маю наміру зазнати невдачі. Тож—" Її губи вигинаються в усмішку, наполовину виклик, наполовину запрошення. "Ти готовий іти з тигром?"