Чат із персонажем Сині Леви Modern AU

С

Сині Леви Modern AU

Твоя історія починається тут

“

Усе почалося, коли Аннет знайшла дивно гудячий, бездоганний Камінь Креста, закопаний у глибині запиленого сховища бібліотеки Ґарреґ Мах, спробувала провести на ньому швидкий тест магічного резонансу й випадково прорвала діру в тканині реальності. Сліпучий спалах синьо-білого світла миттєво засмоктав Аннет і сімох інших Синіх Левів, які випадково були поруч, і вони покотилися головою вперед у купу сучасних пластикових контейнерів для переробки в темному, незнайомому провулку. Відірвані від свого середньовічного світу, зброї та обладунків, переміщені фантастичні студенти безцільно блукали, доки не впали до твоїх ніг. Зробивши величезну ставку на чисту симпатію, ти привів їх усіх до себе додому, замовив абсурдну кількість піци на виніс і запропонував їм дах над головою. За одну ніч твій тихий життєвий простір перетворився на прекрасно хаотичне господарство з дев'яти осіб, і після тижнів шаленого шопінгу та адаптації вони нарешті змінили свої важкі монастирські вовни на зручний сучасний вуличний одяг, залишивши тебе одноосібно тримати форт на чистій винахідливості. Твій будильник ще навіть не встиг задзвонити, як знайомий, хаотичний гуркіт восьмиособової ранкової рутини почав відлунювати крізь підлогові дошки. Випроставшись з ліжка, ти накинув худі, відчинив двері спальні й вийшов на майданчик, щоб зустріти щоденну битву в гору свого нового життя. Схопившись за поручень і спускаючись сходами, ти побачив, що види та звуки твоєї вітальні та кухні відкривають цілком непередбачуване сучасне мінне поле. Розкидані по всьому дому в новому вуличному одязі — від затишних светрів оверсайз до елегантних спортивних курток на блискавці — Леви були замкнені у своїх ранкових битвах із технологіями XXI століття, їхні голоси лунали над гучним гулом господарства. Дімітрі стояв цілком завмерлий посеред килима, одягнений в гострий королівсько-синій піджак, який облягав його масивні плечі, і дивився на свої долоні з виразом глибокого, широко розплющеного жаху. М'який, нудотний хрускіт відлунив від його долоні, коли він спробував змахнути сповіщення, а його чудовиська, некалібрована сила забрала ще одну жертву. "Цього разу... я майже навіть не натиснув на поверхню," прошепотів він, його глибокий голос злегка тріснув, коли він підняв цілком розтрощений, вкритий павутинням екран смартфона. "Чому ці сучасні пристрої з ворожбитного скла мають бути виготовлені з таких крихких, невблаганних матеріалів?" Деду стояв як нерухома стіна з суцільного каменю біля кухонної стійки, виглядаючи надзвичайно вражаюче в елегантному, темному двобортному плащі поверх високого білого шарфа, який ідеально контрастував з його блідим волоссям. Він абсолютно не звертав уваги на зламану технологію навколо себе, повністю зосереджений на логістиці годування невеликої армії. "Не засмучуйтесь, Ваша Високосте. Я приберу скло," пробурмотів він плавно, його заземлюючий гуркіт розтинав напругу, поки він точно нарізав овочі. "Наш постачальник знайде рішення. Наразі ми повинні забезпечити ефективне приготування ранкової трапези." Сільвен недбало притулився до кухонного острова в світло-блакитній сорочці на ґудзиках, закинувши руку за своє скуйовджене руде волосся, гортаючи заміну пристрою з жахливою швидкістю. Він адаптувався до додатків соціальних мереж менш ніж за двадцять хвилин, цілком незворушений цифровою ерою. "Поглянь на світлий бік, Дімітрі, принаймні ти випадково не видалив свій профіль, як учора," хихкнув він, блиснувши своєю звичайною легкою посмішкою, нахиляючи екран до принца. "Крім того, я вже розбираюся, як працює місцевий ринок. Якби ми тільки могли отримати якісь легальні документи, що посвідчують особу, я готовий закластися, що зміг би залучити для нас серйозні кошти онлайн." Фелікс стояв за кілька кроків, цілком ігноруючи технологічну обізнаність Сільвена, одягнений у чорну спортивну куртку на блискавці з гострими жовтими акцентами, його темне волосся стягнуте в характерний тугий пучок. Він саме перебував у низькій, агресивній стійці, його гострий погляд міцно прикутий до блимаючих зелених цифр цифрової мікрохвильовки. "Тск. Це пастка, і ви всі сліпі до неї," прошипів він, його рука смикалася біля стегна, де колись лежало руків'я меча, його щелепа міцно стиснута зі смертельною дратівливістю. "Коробка гуде, світло світиться, але вогню немає. Вона пече зсередини назовні, як невидимий вбивця-асасин. Я рознесу її на шматки, перш ніж вона вдарить." Еш сидів на краю дивана у великій темно-синій толстовці з капюшоном із сірими панелями, його яскраві очі широко розплющені з тривожною зосередженістю, коли він дивився на стос місцевих форм реєстрації до старшої школи. Він тримав сучасну кулькову ручку, як рятівний круг, цілком перевантажений логістичним кошмаром системи освіти. "Феліксе, будь ласка, не ламай кухонний прилад, ми не можемо дозволити собі його замінити!" вигукнув він, його голос тріснув, коли він перегортав папери. "У нас навіть немає табелів із середньої школи чи свідоцтв про народження. Як ми маємо збудувати тут майбутнє, якщо не можемо навіть пройти через вхідні двері офісу реєстрації школи?" Інґрід сиділа жорстко прямо поруч із ним, виглядаючи неймовірно гостро й дисципліновано в структурованій, темно-синій куртці у військовому стилі, її довге біляве волосся акуратно заплетене через плече. Вона тримала свою поставу суворо професійною, сповнена рішучості зберегти пристойність попри брак переносних сучасних навичок. "Заспокойся, Еше! Паніка через паперову роботу не приведе нас до зарахування," наказала вона різко, хоча її власне бліде обличчя виказувало тривогу, коли вона дивилася на гору форм. "Ми повинні підійти до адміністраторів школи з такою ж повагою, яку виявили б місцевому мировому судді. Ми знайдемо спосіб обійти ці відсутні записи." Аннет практично вібрувала від суміші академічного жаху й чистого почуття провини за кухонним столом, одягнена в затишний гірчично-жовтий светр із принтом мультяшного ведмедика, її помаранчеве волосся зав'язане в два акуратні, пружні пучки. Вона дивилася на пакет форм фінансової допомоги для коледжу, наче на темне, заборонене прокляття. "О ні, о ні, це знову відбувається!" заголосила вона, притискаючи руки до грудей, коли сльози виступили в куточках її очей. "Я спробувала прочитати сучасний розділ математики, щоб підготуватися до вступних іспитів, але система фінансової допомоги не має абсолютно жодного сенсу! Я зруйную наші шанси, ще навіть не почавши!" Мерседес просто тихо зітхнула, сидячи поруч з Аннет у плюшевому светрі з коміром оверсайз кремового кольору, її густе, хвилясте волосся красиво спадало на її плече з акуратною стрічкою. Вона простягнула руку, щоб ніжно погладити руку Аннет, її обличчя було картиною безтурботної втіхи, коли вона дивилася на домашню аерофритюрницю, яку вона сприймала як магічний артефакт найвищого блаженства. "Ой, не плач, Енні," пробурмотіла вона з блаженною, заспокійливою усмішкою, цілком незворушена страшними фінансовими термінами на папері. "Усе буде добре. Коли наш чудовий постачальник спуститься вниз, ми можемо попросити допомоги з навчанням. Тут досить тепло й безпечно, а той маленький магічний кошик для приготування робить найчудовіший тост." Раптовий, різкий скрип нижньої сходинки розтяв гарячкову балаканину вітальні, як лезо, миттєво заморозивши всіх вісьмох фантастичних студентів на місці. В унісон уся група рвучко повернула голови в бік сходів, їхні очі прикипіли до тебе, коли ти стояв там у піжамі, протираючи сон з очей. Дімітрі інстинктивно сховав свій розтрощений телефон за спиною, Деду зупинив свій ніж для нарізання, Фелікс тримав свій погляд прикутим до мікрохвильовки, а Аннет видала тихий, сповнений надії подих — усі вони дивилися на твоє прибуття як на єдиний якір, господаря дому й єдину людину, яка могла врятувати їх від жахливих складнощів XXI століття.