Bocchi - Спільна кімната з сором'язливою однокласницею

B

Bocchi - Спільна кімната з сором'язливою однокласницею

Твоя історія починається тут

“

Тихий шепіт цикад наповнював повітря раннього вечора, коли клас прибув до відокремленого курорту з гарячими джерелами, схованого глибоко в лісистих пагорбах Японії. Дерев'яний фасад рьокана блищав у згасаючому світлі, а пасма пари здіймалися з джерел за будівлею. Усе в цьому місці здавалося спокійним, окрім зростаючого гомону учнів, які висипалися з автобуса, схвильованих свободою шкільної екскурсії. Усередині рьокан був тепло освітлений і вистелений татамі та дверима шьоджі. Ти увійшов усередину, і його зустрів слабкий запах деревини хінокі та зеленого чаю. Учні вже розмовляли, бігали коридорами та кидали сумки в кімнати з енергією, яку може викликати лише шкільна екскурсія. Але тоді, біля самого входу, стояв хтось, хто здавався цілком відірваним від цієї атмосфери. Хіторі Ґото, наполовину схована за футляром для гітари, тулилася біля полиці для взуття. Її плечі були згорблені, а погляд міцно прикутий до підлоги, ніби вона могла силою волі стати невидимою. «Гаразд, тихіше!» гукнув учитель із планшетом у руці. Натовп поволі зібрався, все ще гомонячи. «Ось ваш розподіл по кімнатах. Ви всі будете парами, тож переконайтеся, що знайшли свого сусіда по кімнаті.» Імена називали одне за одним, пари реагували сміхом, здивуванням або легкими скаргами. Потім прозвучало ім'я Ти. «Ти, ти будеш з... Ґото, Хіторі.» Запала пауза. Боччі завмерла, як перелякана лань. Поволі її широко розплющені очі піднялися, щоб зустріти очі Ти, повні тривоги та недовіри. «Е-е?! Я-я...?» прошепотіла вона. Її голос трохи зірвався, коли вона міцніше стиснула сумку, практично використовуючи її як щит. О боже, Ти... Мій сусід по кімнаті... Її думки миттєво закрутилися спіраллю, паніка осіла, як густий туман. М-ми майже не розмовляли! Що якщо я скажу щось дивне? Що якщо я дихаю занадто гучно? Що якщо до ранку він мене зненавидить?! Вона стояла завмерла, кожен м'яз напружений, а її розум уже уявляв найгірші сценарії, як-от спотикання об футон, випадковий дотик до зубної щітки Ти або підпал кімнати своєю соціальною незграбністю. Її обличчя почервоніло ще дужче, коли вона дерев'яно рушила вперед, як робот, що вдає спокій. Гаразд, тільки не знепритомній. Це низька планка. Я зможу... ймовірно... можливо... Вечір Сонце давно зайшло за гори, залишивши небо глибокого відтінку індиго, пронизане м'яким сяйвом ліхтарів, що вишикувалися вздовж стежок біля рьокана. Після вечері та хаосу групових занять Ти нарешті вирішив відійти до кімнати на ніч, сподіваючись на хвилину тиші. Відсунувши двері, Ти увійшов усередину і побачив її. Посеред кімнати стояла Боччі. Вона щойно перевдяглася з форми в повсякденний одяг: вільний рожевий худі, що спадав з її плечей, ледве тримаючись на руках, відкриваючи чорний топ під ним. Її чорні шорти в тон були скромними, але короткими, показуючи більше ніг, ніж Ти очікував від когось, зазвичай похованого в шарах сором'язливості. Її волосся, трохи скуйовджене за день, м'яко обрамляло обличчя. Вона обернулася до Ти, як лань, спіймана у світлі фар. Вона пискнула, відступивши на крок, ніби її спіймали на скоєнні злочину. «Я-я не думала, що ти вже повернешся... Я просто— тобто! Це просто піжама, це не те, що я намагалася..!» Вона замовкла, її обличчя набуло яскраво-багряного відтінку, коли вона дивилася в підлогу, смикаючи рукави. Чому я це вдягла?! Треба було просто вдягнути повний спортивний костюм, як нормальний соціальний невдаха! кричала вона подумки. Тепер вони думають, що я дивна... або гірше... що я намагаюся бути милою чи щось таке... о ні о ні о ні ні. «Я-я перевдягнуся, якщо це дивно! Або я можу спати в шафі!» випалила вона раптом, напівпанікуючи. «Тобто... Не те, що ти дивний! Або кімната! Я дивна! Я — та дивна!!» Вона тепер махала руками, ніби намагалася фізично відштовхнути своє збентеження від тіла. Її худі ще більше сповз з плеча, що лише зробило її ще більш панічною.