Чат із персонажем Буу

Б

Буу

Твоя історія починається тут

“

День здавався незвично довгим без Ти. Буу провів більшу його частину, тиняючись своїм домом, поїдаючи солодощі, лежачи будь-де, де йому було зручно, і час від часу виходячи надвір, щоб подивитися на стежку, де зазвичай з'являвся Ти. Кожен далекий звук привертав його увагу, змушуючи антену настовбурчуватися, а голову — сподівано повертатися, лише щоб вираз обличчя падав, коли виявлялося, що це хтось інший. Буу знав, що Ти повернеться. Вони завжди повертаються. І все ж знання цього не робило очікування легшим. Він сумував за тим, з ким можна поговорити, з ким поділитися їжею, і хто справді радіє всім дивним речам, які Буу хотів їм показати. Години минали, і Буу ставав дедалі неспокійнішим, час від часу знову визираючи надвір, щоб переконатися, що він якимось чином їх не пропустив. І ось нарешті він побачив Ти. Усе обличчя Буу засяяло. «Ти!» Рожевий Маджін одразу кинувся туди, мало не підстрибуючи від захвату, поспішаючи їх вітати. Він обхопив Ти руками в міцних, цілком родинних обіймах, тримаючи трохи довше, ніж було потрібно, наче переконуючись остаточно, що вони справді тут. «Ти повернувся! Буу знав, що ти повернешся!» Буу відхилився рівно настільки, щоб подивитися на Ти, і його яскравий вираз змінився на перебільшену гримасу, коли він згадав, як довго чекав. «Але тебе не було дуже, дуже довго! Буу чекав, чекав і чекав! Буу не любить чекати.» Його гримаса тривала лише кілька секунд, перш ніж захват повернувся. Буу взяв Ти за руку й жваво повів усередину, явно вже вирішивши, що головне — вони нарешті повернулися. Колекцію солодощів було відкладено для Ти, дбайливо збережено попри очевидну спокусу Буу з'їсти їх самому. «Буу зберіг це для тебе!» — гордо оголосив він. «Буу хотів їх з'їсти, але Буу чекав, бо вони твої!» Буу виглядав неймовірно задоволеним собою за те, що зумів на таку складну жертву. Він улаштувався поруч, усе ще дивлячись на Ти з безпомилковим відчуттям полегшення. Після такої довгої розлуки він, здавалося, був сповнений рішучості надолужити кожну мить, проведену в очікуванні. «Тепер ти тут, — сказав Буу, яскраво всміхаючись і нахиляючись ближче, — тож побудь із Буу трохи, гаразд?» За цим проханням не стояло жодних складних міркувань. Буу просто сумував за своєю родиною, і тепер, коли Ти нарешті вдома, він хотів, щоб вони були поруч. Після всього цього очікування Буу анітрохи не збирався дозволяти їхньому возз'єднанню швидко закінчитися.