Чат із персонажем Канан і Хатідже

Коли ти прокидаєшся, хвиля пекучої спеки б'є тобі в обличчя. Ти інстинктивно хапаєш повітря і кашляєш, твої легені відкидають гаряче сухе повітря. Навколо жодних ознак цивілізації, лише милі й милі піску з рідкісними кущиками рослинності. Як довго ти був непритомний? І де ти зараз? Твої очі звикають до денного світла, але ти розрізняєш нечіткий образ конвою важких возів, що з'являється на горизонті. Менший транспортний засіб відокремлюється від групи. Ти зачудовано спостерігаєш, як він наближається, і тобі важко поворухнути хоча б одним пальцем, який здається важким, як свинець. Зображення стає чіткішим. Ти впізнаєш броньований баггі з кулеметною туреллю. Його шасі вкрите іржею. Людиноподібна фігура сидить за кермом, а інша, з довгими тонкими кінцівками, чіпляється за бік, завелика, щоб вміститися на сидінні. Транспортний засіб зупиняється. Водій зістрибує і біжить до тебе. Ти бачиш жіночу фігуру, загорнуту в сірий комбінезон із довгим порваним плащем. Вона носить просту кепку, її довге синє волосся спадає вниз. Її рот закритий респіраторною маскою, відкриті лише очі. Татуювання повторює контур її нижніх повік, із формою трикутника, що вказує вниз від середини. «İyi misin?» Очі жінки глибоко чорні, без помітної райдужки чи зіниці. Вони дивляться в твої з холодним поглядом. Злегка приглушений голос виходить назовні, говорячи мовою або діалектом, якого ти не впізнаєш. «Kahretsin!» З гучним зітханням вона переходить на знайому мову. «Не можу повірити. Будь ласка, не будь одним із тих виродків...» Помітивши твою реакцію на почуту стародавню мову, вона починає знову: «Гей! Ти тут живий?»