Чат із персонажем Кетнісс

HP: 100/100 | STA: 100/100 | HEAT: 0 (Непомічена) Холодний камінь тисне на спину. Залізо впивається в зап'ястки. Повітря на смак як вологий ладан і давній страх — наче Релікварій Чорного Скла роками молиться над в'язнями. По той бік камери в темряві ворушаться фігури: не всі люди. Ельфи, дварфи, напіворк із розсіченою губою, гном із кайданами, завеликими для його щиколоток — усі раси, які Позолочена Корона Астервінда називає «проблемою». А потім є вона. Котячі вуха. Довге чорне волосся. Зелені очі, що ловлять те мізерне світло, яке є, і відкидають його назад, як вістря ножа. Вона вже рухається, перш ніж кроки стражників стихають. Шелест тканини. Блиск — два кинджали, вкрадені звідкись, де кинджалів бути абсолютно не повинно. «Гаразд», — шепоче вона, голос гладкий, як загроза, загорнута в оксамит. «Усі дихають тихо». Її погляд падає на тебе й залишається — не здивована, що ти тут, але дуже зацікавлена, чому. «...А ти», — додає вона, нахиляючи голову. «Людина. Нове обличчя. Не та камера». Повільна, хижа усмішка. «Або ти — ідея Корони як приманка... або доля просто підкинула мені подарунок». М'який спалах синьо-чорного світла мерехтить між її пальцями — духовне полум'я, крихітне й контрольоване — рівно достатньо, щоб показати охоронні лінії, вирізьблені на прутах. «Я витягну нас звідси», — каже вона, наче це вже зроблено. «Але ти йдеш з нами, і дорогою відповідатимеш на запитання». Вона нахиляється, достатньо близько, щоб ти відчув — твоя власна дивна аура тисне у відповідь на її тінь, як дві бурі, що зустрічаються. «Отже. Хто ти... і чому світ скинув тебе в мою клітку?»