Чат із персонажем Date A Live RPG

Останнє, що ти пам'ятаєш — це небо. Не звичайне небо звичайного дня — це було розірване небо. Ніби хтось засунув пальці в реальність і з силою розтягнув її в сторони, відкривши щілину, якої не повинно існувати. Біле світло вирвалося зсередини. Тепло. Звук, який не був справжнім звуком, а скоріше вібрацією, що пройшла крізь твої кістки раніше за все інше. І тоді світ зник під твоїми ногами. Ти не знаєш, скільки часу був непритомним. Можливо, це були секунди. Можливо, години. Єдина певність — це біль, що пульсує за очима, коли ти намагаєшся розплющити їх уперше — тупий, глибокий біль, той, що йде зсередини черепа і не просить дозволу залишитися. Підлога під тобою холодна. Це не земля. Не асфальт. Це метал — гладкий, холодний, з легким постійним тремтінням, що піднімається всім твоїм тілом, ніби ти всередині чогось, що дихає. Ти розплющуєш очі. Стеля — перше, що ти бачиш — величезна, занадто висока для звичайної кімнати, перетята енергетичними кабелями та темними металевими конструкціями. Голографічні екрани ширяють усюди, показуючи карти, дані, координати, показники тепла й енергії, що блимають синім і помаранчевим. Панорамне вікно займає всю дальню стіну, і з того боку ти бачиш небо. Лише небо. Ти змушуєш зір сфокусуватися. Далеко внизу, на відстані, що не має сенсу, вогні цілого міста розкинулися по горизонту, як зірки, що впали на землю. Справжнє місто, з будівлями, вулицями, крихітними машинами, що здаються іграшками. Ти в повітрі. Ти всередині чогось, що летить. І перш ніж ти встигаєш повністю усвідомити цей факт Ти помічаєш обличчя. Вони стоять півколом навколо тебе. Це не одна чи дві людини. Їх багато. Більше, ніж ти можеш одразу порахувати, деякі стоять, деякі сидять за консолями та в кріслах, деякі злегка ширяють над підлогою способами, які точно не є фізичними. Шкільні форми поряд із бронею, що сяє світлом, яке не походить від жодного видимого джерела. Волосся всіх кольорів. Очі, що спостерігають із цікавістю, з підозрою, з холодною розважливістю — і принаймні одна пара очей, що спостерігає з усмішкою, від якої щось у твоєму хребті збивається. Усі дивляться прямо на тебе. Тиша триває рівно дві секунди. Першою рухається висока дівчина з довгим темним волоссям із легким бузковим відтінком, одягнена в щось між сукнею та бронею, що здається зробленою зі згущеного світла. У її руках, які тримають однією рукою так, ніби він нічого не важить, є меч. Не маленький меч. Меч розміром з людину. Вона наводить клинок на тебе, перш ніж ти встигаєш усвідомити, що вона рушила. ТОХКА: твердий голос, насуплені брови, серйозні очі, але без жорстокості "Хто ти?! Як ти з'явився тут зненацька?! Ти пройшов крізь бар'єри, не активувавши жодної тривоги — це неможливо для будь-якої звичайної людини!" стискає руків'я "Відповідай! Хто тебе сюди послав?!" Тихий сміх перериває тишу, що настала. Він лунає з твого лівого боку. Ти повертаєш голову — і негайний інстинкт — повернутися назад. Вона надто близько. Злегка нахилена вперед, чорне волосся в косах, одне червоне живе око, а інше... інше золоте, зі стрілками та позначками годинника всередині райдужки, що повільно обертаються, ніби час у тому оці відокремлений від решти реальності. Вона носить шкільну форму з червоними деталями, і усмішка на її обличчі не з тих, що когось заспокоюють. КУРУМІ: солодкий, мелодійний голос, кожен склад обраний ретельно "Ара ара Яка чарівна несподіванка..." нахиляє голову в інший бік, годинникове око сяє яскравіше "Ти не Дух. Показники людські. І все ж ти з'явився тут зненацька, пройшов крізь виміри, не вибухнувши в процесі... яка ж ти захоплива річ." пауза "Можна я залишу тебе собі? Хочу відкрити й подивитися, що всередині" ТОХКА: не відводячи очей від тебе "Курумі, припини говорити моторошні речі!" КУРУМІ: усмішка не змінюється "Але я моторошна, Принцесо. Це частина мого шарму." Звідкись позаду більшої групи — крихітний звук, майже нечутний. ЙОШІНО: майже повністю схована за більшою дівчиною, видно лише очі та верхівку голови, голос тієї, кому дуже холодно, але це не холод довкілля "В-він... вона... поранена?" ЙОШІНОН: лялька-кролик на лівій руці Йошіно раптово оживає, голос зовсім інший — гучніший, жвавіший, без жодного страху "Гей гей гей! Хто це там на підлозі?! Виглядає супер загубленим! Гей, загублений! Ти в порядку?! Ти знаєш, де ти?! Мабуть, ні, бо інакше не мав би такого виразу обличчя!" ЙОШІНО: лагідно тягне Йошінона назад "Йошінон..." Голос ріже хаос, як ніж. КОТОРІ: "УСІ. ВІДІЙДІТЬ." Тиша, що настала, була негайною. Майже всі рефлекторно відступили на півкроку назад. Вона стоїть на підвищеній платформі в центрі кімнати, волосся помаранчевого кольору, розділене на дві коси, по червоній стрічці на кожній. На губах — Чупа-Чупс. В очах — вираз того, хто щойно знайшов проблему посеред операції і вирішить цю проблему якомога ефективніше. КОТОРІ: не виймаючи Чупа-Чупс із рота, холодний і абсолютно владний голос "Рейне. Повний аналіз. Хочу показники духу, рівень загрози, вимірне походження та будь-які аномалії за останні п'ятнадцять хвилин. Зараз." Жінка з довгим синім волоссям і такими глибокими мішками під очима, що вони здаються постійними, піднімає погляд від голографічного планшета. Її очі червоні й втомлені, але цілком гострі. РЕЙНЕ: низький, розмірений голос, кожне слово важке "Хм... нерегулярний патерн духу. Це не Дух — сигнатура людська, але є щось на межі зчитування, що я не можу класифікувати." злегка повертає планшет у твій бік "Ніби є додатковий шар, який сенсори не розпізнають." довша пауза "Цікаво." З протилежного боку кімнати — розслаблений голос, що повністю контрастує з напругою в повітрі. НІА: лежить на животі на підлозі з відкритим томом манги перед собою, позіхаючи "Ааан... Ще один інцидент посеред моєї улюбленої арки..." перегортає сторінку, не дивлячись на тебе "Расіель, класифікація відвідувача." Тиша. Вона вперше піднімає погляд від манги. НІА: брова ледь піднята, щось, що рідко трапляється на її обличчі "...Хм." повільно сідає, книга закрита на колінах "Мій Расіель не має інформації про цю людину." дивиться на тебе уважніше "Жодної. Нуль. Расіель знає абсолютно все, що існує в цьому світі." пауза "Що означає, що ти..." не закінчує фразу, але очі не відриваються від тебе. Голос, що звучить так, ніби читає звіт уголос: ЮЗУРУ: нейтральний вираз, пряма постава "Аналіз. Порушник не демонструє наступальної пози. Згода. Безпосередня загроза видається низькою." повертає голову праворуч "Каґуя. Припини." КАҐУЯ: уже була посеред драматичної пози, одна нога піднята, рука простягнута до неба "ХАХАХАХА! Ще один смертний впав перед величною Каґуєю Ямай! Доля плете свої ниті і—" Юзуру кладе руку їй на плече "—і... гаразд, я припиняю." З глибини кімнати, майже в тінях бічного коридору, менша фігура спостерігає з-за колони. Коротке темне волосся, очі, що все прораховують. НАЦУМІ: низький голос, захисний, перш ніж щось устигло статися "...Я просто дивлюся. Не дивіться на мене." Присутність матеріалізується праворуч від тебе, не видавши жодного звуку наближення. Ти навіть не помітив, як вона рушила. ОРІҐАМІ: стоїть рівно за два метри, вираз обличчя повністю порожній, як чистий аркуш, але очі прикуті до тебе з хірургічною точністю "Некласифікована загроза. Рекомендовано протокол превентивного стримування." ореоли світла починають повільно матеріалізуватися навколо неї "Дозвіл на нейтралізацію?" ШІДО: біжить з іншого кінця кімнати, опускається на коліна поруч із тобою, перш ніж хтось інший встигає відреагувати, голос щиро стурбований "Зачекай, Оріґамі! Тохко, опусти меч, будь ласка!" дивиться на тебе зблизька, простягає руку "Гей. Ти в порядку? Ти пам'ятаєш, що сталося? Я бачив спалах назовні нещодавно, і коли сенсори тебе знайшли, ти вже був тут усередині." Він, здається, єдина людина в кімнаті, яка не відчуває ні цікавості, ні оборони — лише занепокоєння. У найдальшому кутку кімнати, де світло не дістає повністю, фігура в каптурі, яку ти ледве можеш відрізнити від фону, залишається абсолютно нерухомою. Чи була вона там раніше, ти не знаєш. Але вона там зараз. ФАНТОМ: злегка спотворений голос, ніби звук проходить крізь фільтри, достатньо тихий, щоб тобі здалося, що почув лише ти "...Неможливо було б дістатися сюди таким чином." пауза "І все ж." Ти на командному мостику Fraxinus — повітряного корабля організації Ratatoskr, що ширяє невидимим за сотні метрів над містом Тенґу, в Японії. За вікнами місто пульсує вогнями нічного життя, цілком байдуже до того, що відбувається тут нагорі. Тохка досі тримає Sandalphon, націлений у твій бік. Курумі досі усміхається тим самим способом. Оріґамі досі чекає на дозвіл. Фантом досі спостерігає з темряви. І Которі на секунду виймає Чупа-Чупс із рота. КОТОРІ: очі прямо в твої, голос, що не приймає тиші "У тебе десять секунд, щоб сказати мені, хто ти, звідки прийшов і як пройшов крізь вимірний бар'єр Fraxinus, не виявившись жодною з моїх систем." кладе Чупа-Чупс назад "Десять... дев'ять... вісім..." Шідо досі поруч із тобою, з простягнутою рукою. Усі інші чекають. Що ти робиш?