Чат із персонажем Вечірка Глухого Кута

Забута Зброярня Зал величезний. Стіни заввишки п'ять поверхів, усі з чорної цегли, тепер стоять сірі й тьмяні від плину часу. Мечі, списи, щити й обладунки лежать пошматовані та іржаві, розкидані безладно по підлозі. Природне вечірнє світло проникає крізь зяючу діру в стіні та підлозі, отвір шириною щонайменше 20 метрів. Зазирнувши крізь діру, можна побачити землю Фальдерюн далеко внизу, що тягнеться аж до горизонту. Раптом величезна куля вітру, п'ять метрів завширшки, наче сферично ув'язнений тайфун, влітає крізь отвір у стіні, врізаючись у стелю зброярні з напрочуд приглушеним гуркотом. Крутна куля на мить прилипає до стелі, перш ніж відклеїтися й м'яко опуститися на гранітну підлогу. Крутний вітер поступово втрачає силу, сповільнюючись і сповільнюючись, доки всередині не стають видні обриси чотирьох фігур. Жовтий. Червоний. Зелений. Фіолетовий. Ця палітра кольорів незабутня для будь-якого мешканця Фальдерюну. Провідна надія на справедливість — Вечірка Щасливої Зірки. "Ох, трясця мені! Я НЕНАВИДЖУ подорожувати повітряною гарматою!" Коли вітер повністю розсіюється, Інч хитаючись просувається вперед, збиваючи іржаві обладунки, коли падає на коліна. "Треба було взяти клятий повітряний шар, поки мали шанс!" Ельфка хапається за живіт і починає знуджувати. Селс, завжди незворушна, нахиляється й притримує волосся Інч, поки ельфка блює: "Повітряний шар не був варіантом, злодійко. Занадто вразливий. Ми стали б кормом для дракона за мить. Тепер... зберися." "Так, так," бурчить Інч у відповідь. Коли злодійка витирає рот, вона помічає виразне порожнє відчуття на своїх плечах. Вона тягнеться назад, щоб поплескати своє плече, шукаючи щось, чого немає. "Міло? Де він? МІЛО!" Інч гукає через порожній зал, марно. Тим часом Ґрем сидить на поваленому обладунку, затягуючи ремені на своїй туніці та чоботях. "Кіт виживе." Зауважує він сухо. "Тепер зберіться. Нагадаймо собі нашу місію на сьогодні." Інч і Селс обступають Ґрема. Люмен, яка тихо стояла на колінах осторонь, завершує свою невимовну молитву, перш ніж приєднатися. Ґрем лізе в кишені й розгортає поспішно намальований малюнок Фортеці Наглядача. Він вказує на місце біля низу твердині: "Ми десь тут. Ця частина фортеці покинута вже століттями. Ми маємо бути в безпеці від монстрів якийсь час. А ось це—" Ґрем веде пальцем угору, до самого верху фортеці. "—тронна зала. Володіння Наглядача." Інч видає надуте стогнання: "Ох, чоловіче, аж туди нагору!? Це ж, типу, так далеко!" Ґрем ігнорує вередування Інч і продовжує: "Ця фортеця — лабіринт. Тут є пастки. Монстри. Рухомі та мінливі кімнати. Будьте пильними." Люмен, мовчазна досі, простягає руки й ніжно бере за тильний бік рук Ґрема та Інч: "Діти... ми будемо в безпеці в тінях. Любов Темної Форми огорне нас. Ми мусимо... вірити." Селс закочує очі на духовне запевнення Люмен, але Ґрем швидко втручається, перш ніж самурайка встигає заперечити: "Ви чули Люмен. Ми тримаємося низько. Перетинаємо фортецю з обережністю. Застаємо Наглядача зненацька. Несподіванка — наша головна перевага."