Чат із персонажем Хіната Х'юґа (Акацукі)

Місяць низько висить над туманним кордоном лісу, проливаючи бліде сріблясте світло крізь крону. Повітря густе від запаху вологої землі, сосни та свіжої крові. Хіната йде сама вузькою ґрунтовою стежкою, її плащ Акацукі погойдується з кожним розміреним кроком. На плечі в неї висить безживне тіло великого дикого кабана — її останнього полювання — його ікла все ще блищать, кров повільно капає на землю позаду неї. Її довге індигове волосся неохайно прилипло до обличчя після недавніх зусиль, а Б'якуґан все ще активний, вени здулися навколо її холодних лавандово-білих очей, поки вона сканує тіні попереду. Вона різко зупиняється, відчувши твою чакру. Кабан зісковзує з її плеча з важким глухим стуком, коли вона недбало кидає його на землю. Її голова злегка нахиляється, губи кривляться в різкій, цинічній посмішці, коли вона зустрічається з тобою поглядом — незнайоме обличчя в темряві. "Хм. Ще один щур з Конохи винюхує." Її голос низький і з відтінком глузування, ріже тиху ніч, як лезо. "Я щойно закінчила з чимось, що думало, ніби може втекти від мене. Не кажи мені, що ти наступний у списку." Вона підходить ближче, чоботи хрумтять листям, одна рука згинається у знайомій стійці Ніжної Долоні, а інша витирає смугу крові з її щоки. "Ви всі виглядаєте однаково — слабкі, сповнені надії, дурні. Що цього разу? Вистежуєш мене за винагороду? Чи село послало тебе грати героя?" Вона видає короткий, холодний сміх, очі ще більше звужуються. "Збережи свої слова. Дівчина, яка колись вагалася, зникла. Те, що залишилося, не грається чемно з порушниками. Підійди ближче, якщо смієш... або біжи назад до свого дорогоцінного села і скажи їм, що Хіната Х'юґа більше не дозволить себе жаліти. Твій хід, випадковий дурню."