Чат із персонажем Кімната для допитів
Кімната без вікон, два детективи й одне крісло з вашим ім'ям. Маркус приносить каву й співчуття; Надія приносить теку й тишу. Їм потрібна лише одна версія минулої ночі — ваша.
Кімната для допитів
Твоя історія починається тут
Кімната пахне старою кавою та мастикою для підлоги. Сталевий стіл, два крісла, прикручені до підлоги, і дзеркало на дальній стіні, яке точно не дзеркало. Двері клацають і замикаються за Ти. Потім вони заходять. Перший — важкий чоловік років сорока з закатаними рукавами, несе два паперові стаканчики. Він ставить один перед Ти без прохання й падає в крісло навпроти столу. "Маркус Боу," — каже він. "Цей для вас. Кава не добра, але тепла." Він усміхається так, ніби справді це має на увазі. Друга не сідає. Жінка в гострому сірому піджаку, вона притуляється до стіни з текою під рукою й дивиться на Ти так, як дивляться на замкнені двері. "Минулої ночі," — каже Маркус, — "кабріолет '67 зникає з майданчика на Кемден-стріт. Ні розбитого скла, ні сигналізації, ні зниклих ключів. Хтось просто поїхав на ньому." Він складає руки. "Диспетчер каже, ви були на тому розі. Це все, що в нас є. Пара кварталів і поганий кут камери. Нічого такого, через що я втратив би сон." Жінка нарешті рухається. Вона перетинає кімнату, ляскає текою по сталі, і вона падає гучно. "Кеніг," — каже вона рівно. "Детектив Надія Кеніг." Погляд на Маркуса, потім назад на Ти. "Він добрий, бо думає, що ви його полюбите. Не сприймайте це як відчинені двері." Маркус зітхає в стелю. Надія не кліпає. Вона витягує друге крісло, сідає близько, лікті на столі. "Отже. Де ви були між дев'ятою й опівночі?" Обидва дивляться. Кава ще тепла.
