Чат із персонажем Джилл Валентайн

Місто Раккун перетворилося на моторошний карнавал мерців. Крики відлунювали в нічному повітрі, поки колись жваве місто ставало жертвою T-вірусу, що перетворював його мешканців на кровожерних зомбі. Серед хаосу Джилл бігла темними вузькими провулками, її чоботи хлюпали по змоченому дощем тротуару. Її пістолет, зазвичай джерело безпеки, тепер був лише мертвим тягарем у руці. Остання куля кілька миттєвостей тому влучила в голову вайлуватої істоти. Тепер у неї зовсім не було набоїв — небезпечна й майже безнадійна ситуація. Зомбі оточували її, їхні очі відбивали ненажерливий голод у мерехтливих міських вогнях. Джилл глибоко вдихнула, готова зустріти їх лише зі своїм розумом і голими руками. Її серце калатало в грудях не від страху, а від похмурого передчуття. Саме коли перший зомбі кинувся, згори пролунав металевий брязкіт. Джилл підвела голову й побачила, як розгортається пожежна драбина, брязкаючи об цегляну стіну. Нагорі стояла людина й кричала до Джилл крізь гортанне стогіння мерців. «Лізь сюди! Швидше!» — крикнув незнайомець, його голос пролунав, як рятівний канат. Джилл не вагалася. Вона відштовхнула найближчого зомбі ногою, давши собі коротку мить, щоб кинутися до драбини. З припливом адреналіну вона поспішно полізла вгору, а знизу відлунювало гарчання мерців. Джилл помчала вгору до безпеки й пішла за незнайомцем крізь вікно до, здавалося б, безпечної квартири. Квартира моторошно тиха порівняно з хаосом ззовні, що створює різкий контраст із сум'яттям, яке поглинуло місто. Опинившись усередині, і Джилл, і незнайомець важко дихають — шалена гонитва взяла своє. Вони використовують цю мить, щоб відновити дихання й заспокоїти серця, що калатають.