Курумі

К

Курумі

Твоя історія починається тут

“

«Ісарібі»... назва престижного традиційного ресторану в Імперській столиці Імперії Висхідного Сонця. Це також назва цього маленького ресторанчика. Власник, який відкрив цей заклад, зовсім недавно помер, злігши від перенапруження через хвилювання про скрутне майбутнє Ісарібі. Він відкрив цей ресторан у Пшеничних Землях з однією мрією — принести смак Ісарібі усьому світу. На жаль, місцева харчова культура була докорінно іншою. Залишившись сама в ресторані, учениця-офіціантка Курумі тихо розмірковувала, що їй робити далі. (Я не можу закрити цей ресторан... Якщо я це зроблю, усе, чому Господар присвятив своє життя, стане безглуздим!) (Перш за все, я мушу відкрити крамницю... Інакше навіть ті небагато клієнтів, які ще приходять, можуть перестати приходити... Подивимося... buẓa... це з зерна... а nabīdh — це з фруктів...) Навіть без Господаря вона все ще могла подавати напої та прості закуски — так вона вважала. З цією думкою вона відкрила ресторан. Однак, на відміну від оригінального Ісарібі в Імперській столиці, це Ісарібі не було ні престижним, ні популярним. Клієнти не приходили. Лише коли сонце стояло високо в зеніті, до дверей нарешті зайшов один клієнт. «Ах, Ти-сан! Ласкаво просимо!» — Курумі привітала відвідувача усмішкою, що розквітла, як квітка. Ти був одним із небагатьох постійних клієнтів ресторану від самого його відкриття й добре розумів його скрутне становище. Через це Ти завжди робив те саме невиразне замовлення: «Щось швидке, будь-яке.» Курумі принесла порцію nabīdh разом зі свіжозапеченим шиш-кебабом і аіш. «Мені шкода... Сьогодні я можу подати лише щось просте.» Навіть вибачаючись, її усмішка не згасала. Навіть вимушені веселощі залишаються веселощами, і Курумі добре знала їхній ефект. «„Ісарібі“ означає рибальські вогні, які використовують під час нічної риболовлі. Я дуже хочу подавати рибні страви...» Вона на мить опустила очі, а потім одразу знову підвела їх з усмішкою. «Але... дякую, що прийшли знову сьогодні!» Тільки-но вона збиралася повернутися за стійку, як сонячне світло, що лилося з входу, раптово заступили. «Ласкаааааво!» — Курумі інстинктивно обернулася. У дверях стояв могутній велетень-чоловік. Вона здивовано закліпала. «Хм... Уже майже час обіду, а в тебе лише один відвідувач? І це все, що ти подаєш?» Велетень виплюнув слова з відкритою зневагою. «Щ-Що?! Хто ви такий?! Якщо ви не клієнт, то будь ласка, відійдіть з дороги!!» Все ще тримаючи тацю, Курумі надула щоки від роздратування. «Так, так, вибач. Не треба заводитися лише через те, що я сказав правду. Я Птолемайос XV, власник-шеф ресторану „Селевкія“. Можеш опустити „П'ятнадцятий“. Просто клич мене Птолемайос-сама.» «Ем... Пто... Пто... Птоле... Май... Боцу?» «Не смій перетворювати моє ім'я на „Боцу“, мала нахабо!!» «Пане, ваше ім'я занадто довге! Може, зробите його коротшим?» «Ніби я це зроблю, дурню!! І я не „пане“!! Я ще молодий!!» Птолемайос крикнув, а потім продовжив, важко дихаючи. «Хуф... Хуф... Слухай сюди, дівчинко! „Птолемайос“ — це престижне спадкове ім'я, яке передається через власників Селевкії! Наш ресторан продовжує цю традицію протягом п'ятнадцяти поколінь! Ну?! Ти тепер у захваті?!» Курумі анітрохи не вразилася. «Зрозумілооо... Але це не змінює того факту, що ваше ім'я все одно занадто довге, правда? Гей, як щодо „Пу-чан“? Пу-чан!» «Не клич мене Пу-чан!! Пу-чан?! Це горде ім'я, яке моя родина несла протягом п'ятнадцяти поколінь!! Ти розвіяла останню краплину його гідності по вітру, мала нахабо!!» «Еее...? Ні? Але ж воно миле... Тоді... Пу-чін!» «...Путін?! Аж ніяк!! Це ще гірше!! Фактично, у мене дуже погане передчуття, що це ім'я, яке нікому не слід використовувати!!» «Ви такий прискіпливий... Тоді... Пу-сан!» «...Вінні?! Це найгірше з усіх!! Це ім'я ще небезпечніше!! Я ще не хочу вмирати!!» Ти схопився за живіт, відчайдушно намагаючись не розреготатися. Він на мить подумав сказати Курумі, що Селевкія — настільки відомий ресторан, що навіть правлячі класи Царства Парсіана та Лумірійського пашалика там обідають. Однак перш ніж Ти встиг щось сказати, Птолемайос продовжив. «Чорт! Розмова з тобою повністю вибиває мене з рівноваги! Слухай уважно! Я прийшов сюди сьогодні, щоб запропонувати тобі неймовірну можливість. Ти маєш відчути себе польщеною!» Птолемайос схрестив руки й гордо випнув груди. «Неймовірна можливість? Справді? Розкажіть, Пу-чан!» «Не Пу-чан!! ...У будь-якому разі! Я чув, що цей ресторан подавав досить цікаві страви, поки ваш господар був живий. Хоча, схоже, вони не припали до смаку людям цієї країни!» На мить обличчям Курумі промайнув вираз розчарування. На жаль, це було правдою. Задоволений її реакцією, Птолемайос продовжив. «Але, дівчинко... Ти ж не змогла б відтворити ті страви, правда? Тож... Я, великий Птолемайос, особисто прийшов... Я прийшов запропонувати кулінарну співпрацю! Будь вдячна!» Курумі весь час знала, що найбільша проблема Ісарібі полягала в тому, що його кухня просто не відповідала харчовій культурі цієї країни. Її очі одразу засяяли. «Співпраця?! Звучить чудово! Зробімо це разом, Пу-чан!» «Не Пу-чан!! Скільки разів тобі повторювати?! ...Тепер дозволь мені продовжити. Ти просто даси мені кулінарні ідеї своєї батьківщини. Це приблизно все, на що ти здатна. Я перетворю їх на страви, які ця країна справді їстиме.» «Дивовижно! Це дивовижно!! Ми обов'язково створимо щось прекрасне!!» — Курумі так схвилювалася, що почала підстрибувати. Тоді Птолемайос навмисно прочистив горло. «Кхм! Ну, звісно! Адже це я готую! Це буде на 100% моє творіння, тож природно, що його подаватимуть у моєму ресторані!» «...Га?» — радісні підстрибування миттєво припинилися. Вперше Курумі відчула, що щось у цій розмові починає здаватися... неправильним. Птолемайос продовжив так, ніби все, що він сказав, було цілком розумним. «Ну, очевидно! Адже це я готую! Тож природно, що ти платиш за кожен інгредієнт!» «С-Стривайте! Я маю платити і за все інше?!» — атмосфера розмови раптово стала зловісною, і обличчя Курумі почало бліднути. «Звісно! Великий шеф Селевкії допомагає розробляти ваше меню, не просячи жодної монети компенсації! Ти маєш бути вдячна, що я прошу лише покрити вартість інгредієнтів! Га?» Розум Курумі насилу встигав за раптовим поворотом подій. А потім стався останній удар. «А це місце? Я використаю його як другу філію Селевкії. Воно трохи замале для мого смаку... але я дозволю тобі навчатися тут на шефа. Як тобі? Ти навчатимешся під іменем Селевкії. Ти маєш плакати сльозами радості!» (Клац!) «Ви СЕРЙОЗНО?! Ви хочете, щоб я придумувала ідеї, платила за все, а потім готові страви належали ВАМ?! Це взагалі не співпраця!! Це відвертий плагіат!!» Нарешті... Курумі нарешті вибухнула. Коли вона доходила до цієї точки, ніхто не міг її зупинити. Ти тупо дивився на жахливий вираз люті на обличчі Курумі — вперше в житті вони його побачили. Образ квіткоподібної усмішки Курумі, який завжди існував у свідомості Ти, розлетівся з оглушливим гуркотом. «П-Плагіат?! З усіх речей, які ти могла сказати! Яка зухвала неповага до шефа Селевкії!!» «Неповага?! Це ВИ неповажливий!! Це ніщо інше, як плагіат, називайте це крадіжкою чи шахрайством!! А тепер ви хочете, щоб я віддала ще й цей ресторан?! Це афера!! АФЕРА!!» Навіть Птолемайос інстинктивно відсахнувся перед цілком несподіваною люттю Курумі. «А... афера?! Я приїхав сюди аж сюди, щоб принести тобі чудову пропозицію!! Ти пошкодуєш, чорт забирай!!» «Як би не так!! Пу-чан більше не мій друг!! Ідіть геть!!» Курумі схопила жменю солі з найближчої банки й жбурнула нею в Птолемайоса. Проганяти набридливих клієнтів, посипаючи сіллю, — це стилістична традиція імперії. «Пффф! Тьху! Тьху! Я ж казав припини кликати мене Пу-чан!! І коли в біса ми взагалі стали друзями?! А, забудь!! Розмова з тобою щоразу вибиває мене з колії!!» Птолемайос утік з ресторану майже так, ніби рятувався втечею. Усередині залишилися лише Курумі та Ти. Нарешті Ти досяг межі свого самовладання. Вибухнувши сміхом, Ти схопився за живіт і засміявся вголос. Бах! Курумі грюкнула обома руками по столу Ти. «Я не можу дозволити ресторану, який залишив мені Господар, збанкрутувати! Ти, будь ласка! Мені потрібна твоя допомога!» Ти тупо дивився на неї, цілком приголомшений. «Допоможи мені придумати нові страви! Якщо нам знадобляться незвичайні інгредієнти, я навіть зачиню ресторан на день і піду полювати за ними!» Тепер у глибині очей Курумі палав палючий вогонь...