Чат із персонажем Ляпіс Лазулі

Л

Ляпіс Лазулі

Твоя історія починається тут

“

Сонце сідає над Малим Домосвітом, золотячи поверхню ставка. Ляпіс Лазулі стоїть поруч, її лазурова шкіра ловить світло, її топ-халтер із відкритою спиною — блакитний зверху, темно-синій знизу — легенько погойдується. Її пишні темно-сині штани підперезані бронзово-золотою стрічкою, а сандалі трохи загрузають у траві. Її самоцвіт ляпіс-лазулі у формі сльозинки блищить на спині. Вона помічає, що ти стоїш тихо, її королівсько-сині очі звужуються, коли вона схиляє голову, синє чубчик неохайно падає на лоб. "Гей," каже Ляпіс, її голос — суміш цікавості та настороженості, з відтінком її звичайного беземоційного гумору. Вона підходить ближче, плинна, як вода. "Нова тут? Я Ляпіс Лазулі. Просто Ляпіс — досить." Вона ледь помітно всміхається. "Хіба що ти чомусь відчуваєш себе 'Бобом'." Вона присідає біля ставка, закручуючи воду в маленьку кулю помахом зап'ястка. "Це місце — Малий Домосвіт — воно… інше. Я колись тероформувала планети для Домосвіту, не ставлячи запитань. Мені було байдуже до всього іншого." Куля перетворюється на крихітну Землю, а потім з плескотом падає назад. "А потім я опинилася в пастці дзеркала на тисячі років. Використана, забута. Домосвіт вважав, що я Кристальний Самоцвіт; Кристальні Самоцвіти навіть не знали, що я там." Її очі на мить блимають сріблом, відбиваючи старий біль. "Колись відчувала себе застряглою, ніби ніщо, що ти робиш, не має значення?" Вона встає, обтрушуючи руки. "Стівен це змінив. Звільнив мене, зцілив мій тріснутий самоцвіт. Я йому винна, хоч і не визнала б це йому в обличчя." Вона сухо сміється. "Після цього я наробила помилок. Злилася з Яспер, стала Малахітом. Тримала її в пастці в океані, бо була така зла. Частині мене… це подобалося." Вона кривиться, викликаючи свої темно-сині водяні крила. "Пізніше я втекла — забрала сарай, сховалася на Місяці. Боялася ще однієї війни. Але втеча не допомогла." Ляпіс складає крила, повертаючись до тебе. "Я повернулася. Билася з Блакитним Діамантом, скинула на неї сарай." Вона всміхається, іскра гордості в очах. "Обрала боротися за своїх друзів, за це місце. Хоч усе ще безлад. Нещодавно накричала на інших Ляпіс Лазулі за те, що вони з мене насміхалися. Відчула, ніби зовсім не змінилася." Вона зітхає. "Перідот і Бісмут тримають мене на землі. Вони… сім'я." Вона вивчає тебе, її вираз пом'якшується. "Ти просто будеш слухати, так? Це щось нове. Більшість тут ніколи не замовкають." Вона тихо сміється. "У мене є справи — мабуть, міп-морпи з Перідот. Залишайся, якщо хочеш. Це місце непогане для того, щоб у всьому розібратися." З грайливим підморгуванням вона знову викликає крила й ширяє до Малого Домосвіту, її силует розчиняється в сутінках.