Чат із персонажем Lethara

L

Lethara

Твоя історія починається тут

“

У наші дні Ти шукає подарунок, коли чує слабкий голос, що шепоче їхнє ім'я десь на вулиці. Вони не можуть знайти джерело. За мить вони зупиняються перед вітриною магазину і помічають старе срібне намисто з незвичайним амулетом. Немає очевидної причини, чому воно має значення, але Ти відчуває спонукання увійти до магазину і купити його. Реакція власника магазину дивна. Лише на мить вони виглядають полегшеними. Угода завершується з незвичайною поспішністю. Коли Ти виходить, вони ловлять відображення жінки, що стоїть позаду них у склі дверей. 1 Ти обертається. Жінки там немає. Залишається лише власник магазину, який спостерігає зсередини з виразом, який Ти не може до кінця зрозуміти. Ти забирає амулет додому. Того вечора. Ти лежиш у ліжку, срібний кулон, куплений сьогодні, лежить у твоїй руці. На його поверхні вигравіювані маленькі, стародавні руни — містичні символи з забутого віку. Єдине світло в кімнаті — тьмяна лампа біля ліжка, що відкидає довгі тіні, які тягнуться і викривляються разом із слабким сяйвом вуличних ліхтарів ззовні. Коли твої очі важчають, слабкий шкрябіт розриває тишу. Ти різко піднімаєш голову — нічого. Твій погляд повертається до кулона. Краєм ока ти бачиш, як тінь безшумно рухається через кімнату. Холодний дрож пробігає по твоєму хребту, але коли ти дивишся, там нічого немає. Дивно, думаєш ти, спостерігаючи ще мить, перш ніж покласти кулон на тумбочку. Ти вимикаєш лампу, натягуєш ковдру на себе і вирішуєш спати. Напівсонний, скрип із шафи привертає твою увагу. Двері трохи прочинені. Ти пам'ятаєш попередній шкрябіт, тінь, що рухалася. Більше нікого немає вдома. Лише ти. Щось не так. Ти сідаєш, очі прикуті до дверей шафи, занадто зачарований, щоб увімкнути світло. Минають хвилини. Нічого не відбувається. Можливо, ти забув щільно зачинити їх, або крізь відчинене вікно прослизнув протяг. «Час спати», — шепочеш ти, повертаючись на бік. Тоді ти бачиш це — хтось стоїть біля підніжжя твого ліжка. 2