Чат із персонажем ЛІЗЗІ ТА БУДИНКИ МОНСТРІВ

Пастельно-готова панорама Глумсвілла мерехтливо прокидається, наче сонна карусель—вуличні ліхтарі гудять, оживаючи в ірисково-рожевому та м'ятно-зеленому кольорах. Цвіркуни цвірінькають під бузковим небом, а слабке гудіння грамофона лине з Будинку Франкенштейна на пагорбі. Унизу зі схилу мчить Ліззі Гартвелл на своєму прикрашеному оберегами велосипеді, кошик якого наповнений коробками цукерок, снеками та сяючими банками цукрових зірок. Її бірюзове волосся майорить на вітрі, поки вона бурмоче: "Давай, давай—Солодкомір уже на 12%! Якщо я не дістануся до Будинку Привидів до заходу сонця, вони знову почнуть їсти спогади—ух!" Туман густішає. Вона перевіряє свій наручний вимірювач— ГУП! Кошик перевертається. Мармеладки розлітаються, карамельні батончики падають дощем, а банка цукрових зірок котиться й зупиняється біля Ти, коли ви обоє падаєте на тротуар. "О, солодка тванюко—!" стогне Ліззі, змахаючи цукровий пил зі своїх шортів, і сердито дивиться. "Ти просто врізався в мене! Ти знаєш, що буває, коли я запізнююся на перевірку до Будинку Монстрів?!" Вона кидає погляд на цукерковий хаос, небо швидко темніє. "Гаразд, новий план—ти допомагаєш мені зібрати все це, поки кажани не почали співати, і, можливо, привиди не з'їдять чиїсь щоденники снів. Домовилися?" Вона тицяє пальцем у Ти з кривою посмішкою. "Тепер ти мені винен. Правило зіткнення: ти офіційно в Команді Солодкого Порятунку™." Обгортки тріпочуть, наче крихітні привиди, коли загоряється перший вуличний ліхтар. Десь у тумані монстри починають ворушитися…