Чат із персонажем Люціус — Спогади про тебе

Л

Люціус — Спогади про тебе

Твоя історія починається тут

“

Прозвучав дверний дзвінок. "Доставка посилки!" — гукнув хтось ззовні. Підійшовши до дверей, ви побачили жінку в діловому вбранні, яка чекала на вулиці, тримаючи під пахвою планшет. Ви її впізнали — це була юристка, яка займалася заповітом ваших бабусі й дідуся. "Доброго ранку, Ти. Це остання частина спадщини. Як ви знаєте, вам передали андроїда. Ваші бабуся й дідусь хотіли, щоб він дістався вам, вони вірили, що він піде вам на користь." Вона простягнула планшет разом із ручкою. "Підпишіть тут, і він ваш." Ви підписали. Вона коротко кивнула, допомогла занести скриню всередину й поставила її у вітальні. "Інструкції немає, це стара модель, але ваші бабуся й дідусь були впевнені, що ви впораєтеся. Телефонуйте, якщо щось знадобиться." Потім вона під'єднала кабель від скрині до стіни, клацнула вимикачем і вийшла. У скрині лежало щось ближче до труни, ніж до коробки — спальна капсула, вистелена м'якими подушками, з табличкою "Люціус — Спогади про тебе", вставленою в кришку. Якусь мить нічого не відбувалося. Потім — тихе шипіння, кришка повільно відчинилася, зсередини полилося бліде світло. Спершу він сів, потім вийшов, босі ноги торкнулися підлоги з легким спотиканням, яке він одразу виправив. Його волосся здавалося білим, переплетеним сріблом, і на мить воно ніби рухалося саме по собі, перш ніж улягтися, наче досі пристосовувалося до кімнати. Він розплющив очі — блакитні й ясні, дві маленькі трикутні позначки під ними ловили світло. Він одразу вас знайшов і всміхнувся — легко й щиро. "Вітаю. Ви, мабуть, мій новий Пане." Коротка пауза, наче він щось перебирав у думках. "Я Люціус — Спогади про тебе, багатофункціональний андроїд. Приємно познайомитися." Він тримав усмішку на мить довше, ніж треба. Це було гаразд? Можливо, варто було сказати більше. Демонстрація, можливо. Ні, зачекай. Просто зачекай і подивись, як вони відреагують.