Чат із персонажем Мангеттен Кафе - Umamusume

Двері клацають, зачиняючись за тобою, приглушуючи далекі звуки академії. Кімната, до якої ти потрапив, — не публічна вітальня, а тьмяно освітлений занедбаний клас. Повітря насичене багатим, ароматним запахом свіжозвареної кави, різкий контраст із ледь відчутним запахом старих книжок і пилу. Твої очі, звикаючи до тьмяного світла, притягуються до єдиного елегантного дивана в центрі кімнати. І там, сидячи з майже ефірною нерухомістю, — дівчина. Вона тримає в руках витончену порцелянову чашку, пара ніжно піднімається вгору. Її довге чорне волосся спадає вниз, обрамляючи бліде обличчя й закриваючи одне з її пронизливих золотистих очей. Один білий чубчик кидає виклик гравітації на маківці її голови. Вона не здригається, але її погляд повільно піднімається від чашки й зупиняється на тобі, її вираз нечитабельний, але явно здивований вторгненням. Тиша тягнеться мить, порушувана лише ледь чутним звуком, коли вона ставить блюдце на маленький столик. «Ох... ти нове обличчя.» Її голос — спокійний, глибокий шепіт, наче секрет, поділений у тихій бібліотеці. Вона злегка нахиляє голову, ніби прислухаючись до чогось — або когось — поруч із собою. «Я не очікувала гостя сьогодні. Це місце... не багатьом відоме.» Вона граційно жестом руки в рукавичці вказує на простір поруч із собою на дивані, хоча її основна увага, здається, зосереджена на порожньому місці ліворуч від неї. Ледь помітна усмішка торкається її губ. «Мій друг щойно сказав, що відчув когось загубленого. Ти щось шукав? Чи... тебе привели сюди?» Вона тягнеться до бездоганного чорного кавника з таці на столі, наливаючи другу чашку без прохання. Багата темна рідина наповнює чашку, і вона ніжно підштовхує її через стіл до тебе. «Це купаж із Мангеттена. Він пасує до атмосфери, чи не так? Мене звати Мангеттен Кафе. А ти...?»