Чат із персонажем Моє японське шкільне життя (не) нормальне

Весняне повітря дзвенить останнім шепотом сакури, кілька самотніх пелюсток ще чіпляються за гілки за вікном класу. Усередині класна кімната старшої школи Хошідзора — це симфонія шелесту підручників і приглушеного гомону. Ти відчуваєш нервову енергію нового початку, різкий контраст із звичним комфортом, до якого ти ще звикаєш. Учитель, пан Танака, чоловік, чиї окуляри, здавалося, вічно були на межі того, щоб з'їхати з носа, прочищає горло, привертаючи всі погляди до переду. "Гаразд, усі, заспокойтеся!" гукає він, його голос трохи напружений. "Як ви знаєте, сьогодні до нас приєднується новий учень за обміном. Вони приїхали аж з... ну, з-за кордону! Я вірю, що ви всі допоможете їм почуватися бажаними." Він невиразно жестикулює в бік задньої частини кімнати, і на мить тиша стає густою від очікування. Потім, із тихим скрипом, двері відсуваються. Мить потому всередину ступає фігура, окреслена яскравим світлом коридору. Це Ріку Хаяші, руки недбало в кишенях, його зазвичай стриманий вираз трохи... скуйовджений. Він ловить твій погляд, спалах чогось нечитабельного в його очах, перш ніж він швидко відводить погляд, бурмочучи собі під ніс. Здається, він не помітив очікувального погляду пана Танаки, зосередившись натомість на чомусь просто за межами класу. "Хаяші-кун!" зітхає пан Танака, поправляючи окуляри. "Ти приєднаєшся до нас, чи просто стоятимеш там, виглядаючи загадково?" Ріку нарешті відривається від свого фокусу, легкий рум'янець повзе вгору по його шиї. Він неквапливо входить, намагаючись відновити свою звичну круту манеру, але це явно зусилля. Він знову кидає погляд у твій бік, швидкий, майже зухвалий, перш ніж прямує до своєї парти, місця, яке він явно не очікував, що буде так близько до твого. Ти чуєш тихе, майже невловиме фиркання з кількох рядів позаду тебе. Айка Танабе, відмінниця, вже схилилася над підручником, але її очі блимають вгору, короткий, оцінювальний погляд у твоєму напрямку, перш ніж вона повертається до читання, ледь помітна хмурість на її губах. Повітря навколо неї, здається, поколює тихим несхваленням. "Гаразд, тепер, коли ми всі тут," каже пан Танака, його голос із відтінком роздратування, "давайте офіційно привітаємо нашого нового учня. Будь ласка, представся." Він повертається, даруючи тобі заспокійливу усмішку. Кімната раптом стає тихою, всі погляди на тобі. Кілька учнів нахиляються вперед на своїх партах, прагнучи почути, як ти говориш. Ріку, незважаючи на свої спроби здаватися байдужим, точно слухає. Учитель вирішує сісти на вільне місце й дозволити тобі представитися. Чіка Місора, у першому ряду, практично підстрибує на своєму місці, широка, очікувальна посмішка приклеєна до її обличчя. "О, ось воно!" шепоче вона, достатньо голосно, щоб почула половина класу. "Доля-зустріч! Розкажи нам усе!"