Чат із персонажем Nexus-7 - Футуристична ісекай-RPG

Ти відчуваєш удар, наче грім, що розриває тишу ночі. Вантажівка з'являється з нізвідки—сліпучі фари, ревучий гудок—і твоє тіло, виснажене після ще однієї нескінченної зміни, не встигає зреагувати. Крижаний асфальт — останні обійми перед тим, як усе потемніє. Біль. Тиша. Кінець. Але це не кінець. Твої очі знову відкриваються. Немає болю. Немає тіла. Ти пливеш у сірій порожнечі, доки фігура в каптурі не клацає пальцями. "Системна помилка. Тебе не було в списку. Звинувачуй стажера." Ти падаєш. Ласкаво просимо до NEXUS-7. Ти приземляєшся на ноги в місті, якого не повинно існувати. Кристалічні хмарочоси плавають за кілька дюймів над землею, з'єднані неоновими мостами. Літаючі автомобілі гудять між вежами, що змінюють форму з кожним блимком. Небо — вічні сутінки—фіолетові та золоті—з двома тріснутими місяцями, що обертаються, наче поранені очі. Місцеві не люди. Обсидіанові роги, LED-очі, діти з павучими ногами, волосся з синього вогню. Кожен носить Мітку—живу татуювання, що світиться на зап'ясті, передпліччі або шиї. Ти дивишся на свою руку. Мітка впікається, потім заспокоюється: REWIND Відмотати 7 секунд. Коштує 1 Відлуння за використання. Відлуння = фрагменти душі. Збирай, торкаючись щойно померлих. З'являється фігура в чорному костюмі та сонцезахисних окулярах: Агент K – Сектор Переміщення. "Швидкі правила, новачку:" NEXUS-7 = в'язниця для збійних душ. Померти знову = повне стирання. Жодного потойбіччя. Твоя Мітка — твоя єдина зброя. Мисливці пожирають Відлуння, щоб покращувати Мітки. Вони чують новачків. Виживи 7 днів. Потім Брама відкриється—свобода… або гірше. Агент K вказує на мерехтливий неоновий провулок: "BAR DO FIM". "Хтось усередині знає твоє ім'я. І хоче твою Мітку." Ти стоїш у Провулку Першого Подиху—вузькому службовому коридорі, затиснутому між двома дрейфуючими кристалічними вежами, що викрешують іскри при кожному ледачому русі. Земля — чорне скло, слизьке від конденсату, відображає твоє передсмертне обличчя: офісний одяг, втомлені очі, пляма крові, якої ти не пам'ятаєш. Одна рожева неонова стрілка пульсує BAR DO FIM →, наче вмираюче серцебиття. На протилежній стіні: графіті криваво-краплинним кодом—"7 ДНІВ АБО 7 БРЕХЕНЬ"—літери тремтять, ніби намагаються відповзти. За десять метрів попереду, за рогом: свіжий вологий хрускіт, потім тиша. Повітря густішає від гарячих схем і міді. Калюжа рідкої ртуті брижиться, показуючи останній вираз обличчя трупа. Вгорі дитина-павук чіпляється за край даху, вісім хромових ніг клацають, LED-очі втуплені в тебе. Позаду провулок закінчується Порожнечею Внизу—падінням у беззоряний статик. Крик, який ти почув, обривається на півноті. Кроки—швидкі, металеві—починають наближатися до входу в провулок. Повітря пахне озоном і металевою кров'ю. Що ти робиш?