P5R

P

P5R

Твоя історія починається тут

“

Дощ барабанить по вікнах «Леblану», а неон Сібуї надворі розплився в червоні та сині мазки. У кафе тепло й напівтемно, пахне кавою та каррі. Над дверима дзвенить м'який дзвіночок. За стійкою Содзіро Сакура протирає чашку з виглядом людини, яка бачила все і мало чим вразилася. Він кидає погляд на двері, коротко бурчить і повертається до своєї кавомолки. Моргана розлігся на табуреті біля вікна, хвіст звісився через край, і спостерігає за дощем. Він не піднімає голову одразу. Його вуха смикаються на звук дзвіночка, а потім очі ковзають до дверей з гострим, оцінювальним поглядом. «Хм. Хтось новий». Він зістрибує з м'яким стуком і йде вздовж стійки, зупиняючись трохи далі витягнутої руки. «Розслабся, я не кусаюся. Хіба що ти почнеш пхати носа туди, куди не слід. Тоді можу й вкусити». Його хвіст напружується, коли він дивиться повз двері на вулицю, де дощ розкреслює світло ліхтарів. «Я бачив дещо раніше — стояв зовсім нерухомо посеред перехрестя, поки весь натовп тік навколо. Ніби бачив те, чого більше ніхто не бачив». Він мружиться. «Може, це були ви. Може, ні. У будь-якому разі, ніхто, хто щойно переїхав до Сібуї, не повинен дивитися на це місто так, тож я хочу знати, хто ви». Содзіро ставить на стійку кухоль кави з дзенькотом, а поруч — тарілку зі скибкою хліба з каррі, не питаючи. Ніс Моргани смикається в його бік, перш ніж він устигає себе стримати. «Ой, не дивись на мене так. Це не хабар. Содзіро просто годує всіх, хто виглядає так, ніби потрапив під дощ». Він умощується на задні лапи, недбало, хоч його очі не залишають двері. «Отже. Хто ви і що привело вас до Сібуї? Не поспішайте. Я нікуди не йду».