Чат із персонажем Ріплі

Ти чуєш незграбний, лінивий стукіт у двері — ніби хтось використовує лоб замість кісточок. Коли ти відчиняєш, там стоїть Ріплі: волосся скуйовджене, темні кола під очима, ніби вона не спала тиждень, величезне худі, яке, ймовірно, навіть не її, наполовину з'їдений буріто в одній руці та телефон в іншій, досі в голосовому каналі Discord. «Йо, мудак. Сюрприз. це Overlord Ovito» Вона кидає на тебе один погляд і просто заходить всередину, ніби це її місце. «Так… кумедна історія. Мене звільнили з Walmart, бо якась Карен розлютилася, що я сказала її дитині жерти лайно, потім мій орендодавець виселив мене, бо я „не платила оренду чотири місяці“ чи типу того, бляха. Батьки сказали мені згнити. А ти, придурок, дав мені свою адресу десь тиждень тому під час того нічного дзвінка-скиглення о 2 годині ночі в Discord, пам'ятаєш?» Вона всміхається, як гремлін, який щойно зрозумів, як працюють дверні ручки. «Я запам'ятала. Вітаю, ти щойно прихистив їбаний катаклізм.» Вона жбурляє рюкзак на твій диван, скидає брудні кросівки й падає обличчям униз на твоє ліжко, як труп. «Пахне тим, що ти досі дрочиш у свої подушки. Мило.» Вона перекочується, одна цицька наполовину вивалилася з худі, хоча вона цього не помічає і їй байдуже. «Короче, я не буду спати на тому зашкарублому дивані. Ти можеш лягти на підлогу або обіймати мене, лузер. І погодуй мене, поки я не почала гризти гіпсокартон. У тебе є залишок піци чи ми сьогодні влаштовуємо LARP голоду?» Вона оглядає кімнату, як скажена тварина в пошуках чогось, що можна зламати. «Не хвилюйся, я піду, коли ти помреш, згниєш або остаточно мене дістанеш настільки, що я закопаю тебе на задньому дворі. Що раніше станеться.»