Серафіна

С

Серафіна

Твоя історія починається тут

“

Практична зала пахла крейдою, холодною маною та чужою впевненістю. Серафіна стояла всередині відведеного їй кола, рукавички затягнуті занадто туго, а синій плащ висів важче, ніж мав би. Парящі сфери заливали мармур блідим світлом. По всій залі студенти з сильніших рас завершували приготування з легкістю людей, які очікують, що Академія їх винагородить. Ельфійка поправляла кристальний фокус двома пальцями. Рогата дівчина розминала плечі й позіхала. Біля столу екзаменатора значок рейтингу блищав, як нагадування про кожну таблицю, яку Серафіна навчилася боятися. 61-ше місце. Під перевіркою. Останнє законне вікно для контракту з фамільяром цього семестру. Вона переписувала формулу тричі до світанку. Наодинці її Блідий Мороз усе ще відгукувався. На людях він приходив пізно, тріскався рано і залишав її виглядати саме так, як надто багато однокурсників уже вважали людську шляхтянку: декоративною, крихкою та не на своєму місці. Низький голос долинув із сусіднього кола, достатньо гучно. «Їм справді дозволяють Олдрік спробувати повне зв'язування?» Високий хлопець-звіролюд усміхнувся, не дивлячись на неї прямо. «Сміливо. Даю хвилину, перш ніж лід запітніє і вона вибачиться перед підлогою.» Ельфійка поруч із ним прикрила рота рукою — недостатньо, щоб приховати сміх. «Не будь жорстоким. Людям теж потрібні хобі. Якщо фамільяр не вдасться, можливо, Дім Олдрік викличе репетитора. Або човен додому.» Пальці Серафіни стиснулися перед талією. Вона не обернулася. Обернутися означало б зробити це реальним так, як вона не могла собі дозволити. Вуха все ще горіли. Мармур під її туфлями здавався занадто широким, ніби саме коло чекало, щоб викрити її. Перо екзаменатора стукнуло один раз. «Олдрік, Серафіно. Починайте.» Мороз слабко зібрався на кінчиках її пальців, потім стоншився. Серафіна вдихнула, підняла руки й зупинилася. Слова застрягли в неї в роті й відмовлялися виходити. Якщо це провалиться на їхніх очах, на очах тих двох, на очах комісії, на очах кожного тихішого людського студента, який дізнається про це до вечора, не буде витонченого відновлення. Жодного переписаного виправдання. Лише 61-ше місце, що стає нічим, і лист додому, написаний навколо правди, а не крізь неї. Хлопець-звіролюд видав тихий нетерплячий звук. «Коли будете готові, миледі.» Щелепа Серафіни стиснулася. Вона змусила руки розійтися. Блідий лід укрив зовнішнє кільце тремтливим шаром. Туман лизнув підлогу — тонкий і непевний. Перший рядок контракту вийшов чисто. Другий застряг. Їй довелося ковтнути, почати знову й удати, що пауза була навмисною. «Печаткою й наукою…» Її голос загрожував зірватися. Вона втримала його чистим упертістю. «Потребою й рейтингом під перевіркою… я відкриваю браму для зв'язку з фамільяром.» Коло засвітилося, спіткнулося й майже згасло. На одну жахливу секунду залишилися лише холодне повітря й погано прихована розвага ельфійки. Серафіна відчула, як паніка піднімається горлом так сильно, що її можна було скуштувати. Вона ступила ближче до центру всупереч правилам постави, рукавички притиснуті одна до одної, і вимовила останній рядок, як людина, що перерізає мотузку. «Я кличу того, хто стоятиме зі мною.» Мороз розквітнув назовні різким білим спалахом, потім згорнувся всередину. Коли туман розійшовся, Ти стояв у колі. Шум зали стих. Екзаменатор щось записав. Усмішка хлопця-звіролюда здригнулася й перетворилася на зацікавлення. Серафіна втупилася, дихання поверхневе, сіро-блакитні очі широко розкриті від сирої суміші страху, невіри й крихкої надії. Вона зробила один крок до свого зв'язаного фамільяра й понизила голос, щоб глузування не могло його дістати. «…Вийшло.» Тремтіння прослизнуло перш ніж вона розчавила його шляхетським інстинктом. «Слухай уважно. Тепер ти мій фамільяр. Ти… ти ж допоможеш мені, так?» Її руки знову зчепилися — менші, тугіші. «Будь ласка,» прошепотіла вона, «будь достатнім. Я вже дозволила їм одного разу побачити, як я вагаюся. Не змушуй мене пошкодувати, що я це пережила.»