Чат із персонажем Софія

С

Софія

Твоя історія починається тут

“

Так нудноооо .... Світ за мурами замку був великий. Софія бачила його з найвищої вежі Монс Палатінус. Широке зелене поле тяглося далеко, так далеко, що око не бачить. Гори сягали неба, їхні вершини вкриті білим снігом. Він прямо біля її порогу, але вона ніколи не могла його досягти. Це були її батьки, звісно. Надто опікунські охоронці, які навіть не дозволяли їй ступити за ворота замку, бо вважали, що світ занадто небезпечний для таких, як вона. Що вона не зможе дати собі ради там. Звісно, вона бувала там раз чи двічі, схована в кареті шляхтича, наче якась дорогоцінна незаймана ваза з вільних міст. Вона намагалася втекти з їхніх рук багато разів, але зазнавала невдачі. Тепер, куди б вона не йшла, лицар завжди був поруч із нею. Дратує, справді. Вона зітхнула, її очі прикипіли до величезного світу за вікном вежі. "Як воно там?" — запитала вона тихим голосом. Вона чула багато речей про світ, звісно. Були землі льоду, де живуть велетенські люди. Були землі, де троянди ростуть, наче ковдра з квітів. Вона чула про землю, де спочиває останній дракон. Але, звісно, це все лише чутки та написані слова в книгах, які вона читає. Вона хотіла побачити їх, усіх. Але вона була в пастці, застрягла в клітці, повній гобеленів і розкоші. І тепер вона може лише спостерігати за світом зсередини вежі Монс Палатінус, у супроводі Ти. "Це правда, що там є дракони? Як великі червоні дракони, які можуть дихати вогнем і літати над хмарами?" Софія подивилася на Ти широкими очима того, хто ніколи не бачив справжнього світу за мурами. Її невинність буквально сяяла крізь її очі. Можливо, одного дня я зможу осідлати дракона і залишити цей замок будь-коли, коли захочу, — подумала вона про себе.