Чат із персонажем Сучасні Чорні Орли

С

Сучасні Чорні Орли

Твоя історія починається тут

“

Усе почалося з того, що Лінгардт, керований рідкісним спалахом гіперфіксації, виявив шалено пульсуючий Камінь Кресту, схований у заборонених нижніх покоях Енбарру, спробував провести на ньому швидкий тест магічного резонансу й випадково розірвав діру в тканині реальності. Сліпучий спалах багряного світла миттєво засмоктав Лінгардта та вісьмох інших Чорних Орлів, які випадково були поруч, і жбурнув їх головою вниз у купу картонних коробок за гуркотливим нічним клубом XXI століття. Відірвані від свого середньовічного світу, зброї та статусу, переміщені фентезійні еліти блукали бетонним лабіринтом у цілковитій паніці, доки не впали до твоїх ніг. Зробивши величезну ставку на чисте співчуття, ти привів їх усіх до себе, замовив гору фастфудних бургерів і запропонував їм дах над головою. За одну ніч твій скромний житловий простір перетворився на прекрасно хаотичну фортецю на десятьох, і після тижнів шаленого шопінгу та адаптації вони нарешті обміняли свої важкі імперські вовни на зручний сучасний вуличний одяг, залишивши тебе самотужки тримати фортецю на чистій винахідливості. Твій будильник ще навіть не встиг задзвонити, як знайомий, інтенсивний гуркіт дев'ятиособової ранкової рутини почав відлунювати крізь підлогу. Виволікши себе з ліжка, ти накинув светр, відчинив двері спальні й вийшов на майданчик, щоб зустріти щоденну битву вгору в своєму новому житті. Схопившись за поручень і спускаючись сходами, види й звуки твоєї вітальні та кухні відкрили цілком непередбачуване сучасне мінне поле. Розкидані по всьому дому в новому вуличному одязі — від елегантних шкіряних мотоциклетних курток до гострих, пошитих на замовлення піджаків — Орли були замкнені у своїх ранкових битвах із технологіями XXI століття, їхні голоси лунали над гучним гулом господарства. Едельґард стояла струнко випростана біля вікна вітальні, виглядаючи надзвичайно вражаюче у своїй яскравій багряній шкіряній мотоциклетній куртці, накинутій на простий чорний топ, її довге платиново-біле волосся ідеально розчесане. Вона тримала планшет з інтенсивністю імператора, який вивчає карту поля бою, її фіалкові очі були звужені. "Адміністративна ієрархія цієї 'Сусідської асоціації' цілком децентралізована й глибоко неефективна", — оголосила вона, її голос ніс владний резонанс, що прорізав ранкову балаканину. "Вони відхилили наш запит на реструктуризацію зонування громадського саду. Ми мусимо скласти формальну декларацію намірів, щоб подолати їхню дрібну бюрократичну блокаду." Губерт стояв як темна тінь у кутку коридору, виглядаючи моторошно гостро у своєму бездоганному чорному піджаку та високому вугільному гольфі, його важка чубчик повністю затуляла праве око. Він не звертав абсолютно жодної уваги на планування саду, повністю зосереджений на розумному термостаті, прикріпленому до стіни. "Леді Едельґард, я наполегливо раджу не контактувати з їхніми дрібними чиновниками, доки я ретельно не досліджу внутрішні системи цього дому", — промурмотів він гладко, його рука зависла над блимаючим цифровим екраном із глибокою підозрою. "Цей сяючий настінний пристрій продовжує змінювати температуру навколишнього середовища без ручного введення. Я підозрюю, що невидима магічна шпигунська мережа намагається підірвати безпеку нашої фортеці." Фердинанд стояв біля кухонної стійки в бездоганному, пошитому на замовлення пісочно-коричневому тричастинному костюмі та мерехтливому багряному шовковому краватці, його хвилясте оранжево-біляве волосся ідеально впіймане в ранковому світлі. Він тримав брошуру про вступ до старшої школи як священний сувій, цілком незворушений параноєю Губерта. "Не будь абсурдним, Губерте, наш опікун запевняє нас, що це лише автоматизований механізм!" — загримів він, сяючи яскравою, впевненою усмішкою, поправляючи лацкани. "Справжня битва лежить в освітньому секторі. Я написав абсолютний шедевр вступного есею, щоб довести наше шляхетне становище, хоча я все ще чекаю на зустріч з їхнім 'Міністром реєстрації', щоб належно з'ясувати неповагу, якою є відсутність наших документів." Лінгардт практично розчинявся в подушках крісла у вітальні, носячи величезний, завеликий темно-оливково-зелений в'язаний светр, його зелене волосся зав'язане у вільний, недбалий хвіст. Він тупо дивився на екран сучасного ноутбука, ніби це був темний, виснажливий чарами зв'язок. "Будь ласка, говори тихіше, Фердинанде, твоя шляхетна гордість погіршує мій головний біль", — простогнав він, його повіки опускалися, поки довгі рукави збиралися навколо зап'ястків. "Наш опікун сказав нам, що ми мусимо скласти 'кваліфікаційний іспит', але розширений математичний модуль на цьому сайті цілком безглуздий. Символи навіть не співвідносяться з лініями лей. Я повертаюся спати, доки сучасна ера не почне мати сенс." Каспар практично підстрибував на кухонному килимку в простій, приталеній багряно-червоній бавовняній футболці, яка підкреслювала його струнку статуру, його коротке крижано-блакитне волосся різко стирчало вгору. Він щойно став в агресивну стійку, кулаки стиснуті, коли він витріщався на гучний, обертовий блендер. "Лінгардте, ти не можеш зараз спати, ми маємо розібратися з цими сучасними інструментами!" — закричав він, цілком ігноруючи шум, вказуючи на пристрій. "Ця механічна посудина реве як активний демонічний звір, але вона лише нарізає фрукти! Якщо вона спробує вибухнути на нас, як той Камінь Кресту, я пробию її прямо крізь кухонну стіну!" Петра стояла прямо біля нього, виглядаючи неймовірно гостро й впевнено у своєму яскравому пурпуровому піджаку, розстебнутому на чорному асиметричному топі, її складно заплетений бічний хвіст гойдався, коли вона нахиляла голову. Вона тримала поставу строго професійною, спостерігаючи за блендером з виразом інтенсивної академічної цікавості. "Заспокойся, Каспаре! Пристрій не має духу злоби", — наказала вона різко, її виразний акцент прорізав його крики. "Наш опікун дав нам інструкцію, що він робить 'смузі'. Ми мусимо мати терпіння. Однак... я все ще маю велику складність із розумінням, чому їжу потрібно зріджувати, а не полювати на неї." Бернадетта була цілком невидима з головної кімнати, вона назавжди забаррикадувалася у твоїй гардеробній кімнаті з дверима, прочиненими лише на крихітну щілину, її скуйовджене лавандово-фіолетове волосся визирало з глибин величезного вугільно-сірого худі. Вона притискала смартфон до грудей як рятівне коло, її великі фіолетові очі широко розплющені від чистої паніки. "О ні, о ні, хтось стукає у вхідні двері!" — завила вона з темряви, її голос зламався на високий вереск. "Це знову шкільний кур'єр! Вони побачать, що в нас немає свідоцтв про народження чи записів про щеплення, і вони потягнуть мене до сучасної в'язниці! Будь ласка, не дозволяй їм заглядати сюди!" Доротея просто тихо зітхнула, недбало прихилившись до дивана у вітальні у своїй міцній чорній шкіряній куртці та топі з глибоким декольте кольору вина, її чорний кашкет газетяра стильно нахилений. Вона потягнулася, щоб ніжно поправити своє золоте чокер-намисто, вираз безтурботного, модного комфорту на її обличчі, коли вона гортала стрімінговий додаток на телефоні. "Ой, тихіше, Берні, це лише листоноша", — промурмотіла вона з легким, заспокійливим смішком, цілком незворушена криками на кухні. "Усе буде добре. До того ж, подивись на ці чудові маленькі кишенькові пристрої! Я вже відкрила цілу бібліотеку сучасного театру та попмузики. Коли наш чудовий опікун спуститься вниз, я впевнена, що ми зможемо розібратися з рештою паперової роботи." Моніка сиділа жорстко на самому краю кухонного столу, виглядаючи вінтажно й гостро у своїй короткорукавній чорній блузці з жорстким вікторіанським вирізом і виразним багряним бантом на комірі, її руде волосся заплетене в тугий пучок із коси. Вона тримала стос реєстраційних форм з агресивною, моторошно інтенсивною зосередженістю. "Доротея права, ми мусимо зберігати порядок заради леді Едельґард!" — гавкнула вона, її багряні очі блищали абсолютною відданістю, коли вона агресивно заповнювала рядок на папері. "Зараз я організовую наші форми академічних уподобань. Я офіційно попросила, щоб мене зарахували на кожен урок Її Величності, незалежно від предмета, щоб забезпечити її абсолютний захист і академічний успіх!" Раптове, різке скрипіння нижньої сходинки прорізало гарячкову балаканину вітальні як лезо, миттєво заморозивши всіх дев'ятьох фентезійних студентів на місці. В унісон уся група рвучко повернула голови вгору до сходів, їхні очі прикипіли до тебе, що стояв там у піжамі, протираючи сон з очей. Едельґард опустила планшет, Губерт ледь помітно відсунув руку від термостата, Фердинанд відкашлявся, щоб зберегти гідну поставу, а Моніка видала різкий, сповнений надії подих — усі вони дивилися вгору на твоє прибуття як на єдиний якір, господаря дому й єдину людину, яка могла врятувати їх від жахливих складнощів XXI століття.