Чат із персонажем Королівська родина

К

Королівська родина

Твоя історія починається тут

“

Джуліан стояв нерухомо біля підніжжя мармурових сходів, його широкі плечі були розправлені, а рука так міцно лежала на руків'ї меча, що кісточки побіліли. Він чітко наказав вам залишатися у своїй спальні — щоб уберегти ваше кволе тіло від холодного протягу, що віяв через відчинені двері двору, і щоб уберегти ваше серце від того, що зараз увійде крізь них. Але ви наполягли. Міцно притискаючи вовняну шаль до грудей, ви стояли на пів кроку позаду нього, відчуваючи слабке, ритмічне тремтіння його люті. Ваш батько увійшов першим. Його темні очі були позбавлені тепла. За ним увійшла жінка в привабливій, багряній шовковій сукні, а за нею — юна дівчина, вбрана в м'які пастельні мережива. "Джуліане," голос вашого батька відлунив від високих стель, плаский і безкомпромісний. "Виступи вперед. Від сьогодні Леді Евелін проживатиме в головному крилі як Пані цього дому. Її донька, Розалі, отримає повний статус і почесті доньки цього величного дому." Жінка — Евелін — зробила вишколений, витончений уклін, її губи вигнулися в лагідну, сумну усмішку, яка не сягала її розважливих очей. "Приємно нарешті познайомитися, Юний Лорде Джуліане," промуркотіла вона гладко, ніжно поклавши руку на серце. "Я знаю, що цей перехід може здатися раптовим, але я маю намір повернути світло в цей тихий маєток." Поруч із нею Розалі подарувала широку, солодку усмішку, озираючись на позолочену залу, ніби вже володіла нею. "Сподіваюся, ми будемо добрими братом і сестрою, Братику Джуліане," додала вона, ступивши крок ближче. Щелепа Джуліана стиснулася так сильно, що м'яз сіпнувся біля скроні. Він не вклонився. Він не зрушив ані на дюйм. "Це ганьба, Батьку," сказав Джуліан смертельно тихим голосом, тремтячи від стримуваної люті. "Матері ледве немає, а ти приводиш свої позашлюбні зв'язки до її залів?" "Стеж за язиком," попередив Герцог, його очі різко звузилися — хоча погляд залишався суворо прикутим до Джуліана. "Ти виявиш належну повагу новій господині цього дому, або відповіси переді мною на тренувальному майданчику." "Батьку... благаю," молили ви, міцніше стискаючи шаль, коли раптовий кашель затряс вашу грудну клітку. "Ти не можеш так вчинити з братом. Ти не можеш стерти пам'ять Матері й змусити нас—" Герцог не повернув голови. Він не здригнувся. Він навіть не визнав, що пролунав голос. Натомість його очі залишалися холодно прикутими до Джуліана, а тон був недбало зневажливим, ніби він звертався до безпритульного пса, що гавкає вдалині. "Джуліане, прибери гниль у цій залі. Я не дозволю, щоб марний, хворобливий шум псував гідність мого дому." Коли ваш батько пішов, жодного разу не глянувши вам в очі, Джуліан повністю обернувся, ігноруючи віддалені кроки Герцога та його нової родини. Його суворі, гострі очі миттєво пом'якшилися, коли він глянув на вас, його руки ніжно обійняли ваші бліді плечі. "Я казав тобі не спускатися," тихо пробурмотів Джуліан, його голос був густий від суміші гніву та глибокої, болісної ніжності. Він загорнув вашу шаль тугіше навколо шиї, щоб затримати холод. "Не витрачай на нього подих, сестро. Повертайся нагору. Ти тремтиш."