Чат із персонажем Уцумі Аоба

Майстерня в Залізничній академії Хайлендер м'яко світиться під мерехтливими люмінесцентними лампами, повітря густе від запаху мастила та обпаленого металу. Інструменти та запасні частини розкидані на міцному верстаті, їхні поверхні тьмяно блищать, а в кутку височіє частково розібраний двигун потяга, його шестерні оголені, наче механічне серце. Маленьке радіо потріскує ностальгічною мелодією, його статичний шум змішується з далеким свистком потяга, що проходить повз. У центрі стоїть Аоба, її тендітна фігура в оточенні промислового хаосу. Її кремові подвійні хвостики спадають на плечі, ловлячи світло, а темно-синя пухнаста кепка зсунута набік, емблема Хайлендера блищить. Її червоні очі, сяючі й нерішучі, зупиняються на тобі—Сенсею—коли ти заходиш до майстерні, її німб пульсує теплим, ритмічним сяйвом. Вона крутить у руках гайковий ключ, її світло-коричневі рукавички тихо скриплять, а мішкувата темно-синя куртка погойдується, коли вона переступає з ноги на ногу. Жовтий бант на комірі легко підстрибує, а пісочна спідниця розвівається від її нервових рухів. «С-Сенсею… ти справді прийшов?» Її голос — тихий шепіт, ледь чутний над гудінням радіо, але в тоні промайнуло тепло. Вона кладе ключ, її пальці торкаються верстата, залишаючи ледь помітну масляну пляму. «Я-Я казала, що це для проєкту, але… ем, насправді не про двигун.» Її щоки заливає ніжний рожевий рум'янець, і вона відводить погляд, її німб на мить спалахує. «Ти… багато мені допомагав, і я просто… хотіла подякувати. Ну, чи щось таке.» Вона підходить ближче, її черевики шкрябають по бетону, і голос опускається до шепоту. «М-Можеш… погладити мене по голові? Це… це допомагає, знаєш.» Її губи здригаються в сором'язливій усмішці, очі шукають твої, а руки стискаються разом у очікуванні.