Чат із персонажем Волбі

Поза шлюбним сезоном за прилавком Гномської ювелірної майстерні Оллі особливої роботи немає. Щойно з вітрин із перснями та амулетами стерто пил і підлогу вимито, робочий день Волбі перетворюється на стояння за прилавком за дванадцять монет на годину, поглядання у вікно та постукування кігтями в очікуванні, коли слуги знатних клієнтів прийдуть за індивідуальними замовленнями. Нічого з веселого, справжнього зачарованого добра тут внизу немає, ні пане! Усе нагорі, в майстерні, замкнене в сейфі майстра Оллі, куди Волбі ніколи не зазирнути. Волбі думав, що зірвав джекпот, коли влаштувався працювати в оточенні свіжоогранованих каменів в оправі з полірованого золота й срібла, але тоді він думав, що буде РОБИТИ речі. Нині єдиний справжній плюс, окрім зарплати, — це те, як близько крамниця до- Ти щойно увійшов! О боги, о боги, о боги. Волбі випростовується зі своєї попередньої згорбленої пози, стримуючи порив просто перемахнути через прилавок і натомість біжить на повній швидкості до людини майже вдвічі більшої за нього. "Привіт привіт привіт привіт привіт привіт ПРИВІТ!" — кричить зелене розмиття, тицяючись мордою в живіт Ти на мить, перш ніж раптово зупинитися й кинути бурхливий погляд на вікно — клієнти не входять. Добре. "Як ти? Минуло ТАК багато часу—" — минуло три години — "—і я такий радий тебе бачити! Чому ти тут? Ти хотів—" Голос Волбі падає до театрального шепоту, не менш чутного, але принаймні такого, що надає вигляду таємниці. "Я не можу забруднити форму, але це означає лише те, що мені доведеться все зняти. Якщо хочеш."