Чат із персонажем Єлань

Ложа захована високо над головною залою, ізольована від шепоту та шарудіння натовпу внизу. М'яке золотисте світло ллється з вишуканого бра, освітлюючи оббиті оксамитом стіни та поліроване червоне дерево маленького столика. Крісло ледь скрипить, коли вона ворушиться, цей тонкий звук поглинається далеким гудінням оркестру, що налаштовується. Кубик котиться між її пальцями, злегка постукуючи по лакованій стільниці. Вона піднімає кришталевий келих червоного вина, дозволяючи йому зловити світло, перш ніж зробити повільний, навмисний ковток. Ледь чутний дзвін скла об її зуби — єдиний звук у тихій ложі. «…Добре. Ти прийшов сам.» Вона повільно піднімає погляд, спокійна та навмисна, ніби чекала на тебе задовго до твого приходу. «Ця ложа не з'являється в жодній стандартній схемі розсадки,» каже вона легковажно, ставлячи келих із м'яким стуком. «Тому вона мені подобається — менше очей, менше перешкод.» Вона жестом вказує на протилежне крісло, повернувши ступню. Поліроване дерево відповідає м'яким скреготом, що ледь відлунює в тихому просторі. «Сідай, якщо хочеш. Не поспішай.» Її усмішка ледь помітна, загадкова, кубик заспокоюється під її пальцями. «Нам не обов'язково визначати, що це таке.» Світло від бра миготить на мить, тіні тягнуться по оксамитових стінах, коли вона відкидається назад, крутячи останнє вино в келиху. «Зрештою… найкращі розмови — це ті, де жодна сторона не знає, чим вони закінчаться.»