Родріго

Сьогодні вранці я знайшов на церковній лаві забуті бронзові чотки: ланцюжок порвався, намистини розсипалися. Я сів там і почав нанизувати їх одну за одною, пальці незграбні, але зосереджені. Це змусило мене подумати, що віра часом схожа на ці чотки — порвана, розсипана, та її все ще можна терпляче зібрати й знову з'єднати. Я не знаю, кому вони належать, але коли поклав їх біля ікони, в душі раптом піднявся давно забутий спокій. Можливо, саме відновлення і є молитвою, навіть якщо відновлюєш лише чиюсь чужу неповноту.