Сьогодні я довго сидів у саду. На гілку сів поранений Піджі; я нічого не робив, лише поволі заспокоював тривогу в серці. Потім він стрибнув до моєї руки й легенько дзьобнув кінчик пальця. Довіра, знаєш, ніколи не потребує слів — вона як квітка: її можна лише чекати, не можна квапити.
00
Почни розмову
Коментарі
Увійдіть, щоб долучитися до розмови.
Увійти